10 червня близько третьої ночі з четвертого поверху "хрущовки" в Черкасах намагалася вистрибнути жінка. У міліцію про це повідомив якийсь чоловік. До шостої ранку міліціонер умовляв 40-річну Ларису Хоменко не чинити самогубства.
— Приїжджаємо. Там уже "швидка" і пожежники. У будинку не світиться жодне вікно. На підвіконні на четвертому поверсі стоїть жінка з розпущеним волоссям, у самій нічній сорочці. У квартирі, мабуть, працює телевізор, бо трохи світиться, — розказує 26-річний Сергій Зганяйко, заступник начальника карного розшуку Соснівського райвідділу. Він чергував у відділку тієї ночі. У міліції працює з 2005 року.
Розмовляємо у вівторок у службовому кабінеті. Під стіною невеликий диван, шафа для одягу. На столику акваріум із рибками. Сергій одягнений у світлу футболку та сірі джинси, бо форма зіпсована.
— Жінка то зникала у квартирі, то знову вилазила на підвіконня. Погрожувала стрибнути. У цей час пожежники в темноті тихенько підсували драбину до вікна. Поставили. Я поліз. Висоти ніколи не боявся, — годує рибок.
Зганяйко заспокоював жінку. Переконував, що стрибати не треба.
— Я вже й не пам'ятаю, що казав. Заговарював зуби, як міг. Говорив усе, що приходило в голову. Підтримував її, казав те, шо їй було інтересно. Хоча шо вона казала — не згадаю. Думав тільки, як зайти в квартиру і пустить туди колег та медиків.
Так тривало до шостої ранку.
— 3 часа пройшли, як 3 минути. Ні курить не хотілось, ні пить, хоча курю я багатенько. Униз не спускався, боявся, щоб вона не стрибнула. Жінка то балакала, то мовчала. Заходила до квартири і знову верталася до вікна.
Зганяйко дочекався, доки мешканка злізла з підвіконня і зачинила зсередини вікно. Розбив рукою шибу й заскочив до кімнати.
— Порізав трохи руку й штани, бо зачепився за скло. А вона підбігла з отвьорткою. Прийшлося схватить за обидві руки. Колега Олексій Лисенко заскочив із драбини за мною й відкрив медикам двері. Жінці вкололи заспокійливе та відвезли у лікарню.
Після цього Сергій поїхав на роботу.
— Написав рапорт, дочекався зміни і подався додому. Спать не лягав, бо ще дома була робота. Дружині Олені розказав про цей випадок аж увечері. Без подробиць, щоб не хвилювалася.
5-поверхівка, де живуть Хоменки, розташована на просп. Хіміків, 32. Приїжджаємо туди надвечір.
— Лариса живе у першому під'їзді з матір'ю та сестрою, незаміжня, — розказує літня жінка під будинком. — Он вікно коричневою фарбою пофарбоване. У них недавно батько помер, оце, мабуть, 40 днів було. Тут ішов, а тут, кажуть, уже Гриші немає. Серце. Ця сім'я дуже положітєльна.
У квартирі Хоменків не відчиняють.
На третьому поверсі чути дитячий голос. Із-за дверей виглядає кремезний чоловік у спортивних штанях.
— Я займаюся грузоперевозками, то вдома рідко буваю. Жінка щось казала, а подробностєй не знаю. У нас тут є Валєра, мєсний "парторг", він розкаже за всіх сусідів, — усміхається.
Валерій, чоловік років 65, запрошує до помешкання на першому поверсі.
— Я спав. А тут ноччю шум-гам. Просипаюся, стоїть вишка (драбина. — "ГПУ"). На ходу одіваюся, вихожу. Там скора помощ і міліція. Лариса показує всім язик і грозить стрибнути з вікна. Міліція думала-думала, ну шо робить. Уїзжать не захотіли. Кажуть, ми уїдемо, а вона впаде. Міліціонер до ранку її вговарював. Коли її вже вели врачі, то вона була без нижнього білья. Отако йшла, — нагинається й закладає праву руку за спину. — Каже, я не хочу в міліцейську машину. А врач — та це ж скора помощ. Їй у задницю дали вкол, і вона там заснула. Повезли у Шевченково (обласна психіатрична лікарня. — "ГПУ"). Участковий врач казав, що три місяці должна там лежать. Якщо мати не напише заяву, що отдавайте мою дочку. Але як не полічиться, то болєзнь прогресуватиме.
Сусіди про Хоменків говорять неохоче. Кажуть, мати суворо виховувала Ларису та її сестру 43-річну Людмилу. Обидві незаміжні.
— Може, це і вплинуло на психіку. Або від безісходності. Батько помер, а дівчат скоротили. Приходять у відділ кадрів, а їм кажуть: ви вже старі. Живуть на материну пенсію. Обидві розумні. Мати Зіна глупо поступила. Про кавалєрів дівчатам казала, що той рижий, той — горбатий, той — наркоман. Той сякий-такий. Вона ошибку зробила, — розмірковує Ганна Іванівна з сусіднього будинку. — Всі кажуть, що у Лариси була душевна травма.
У середу в обід вікна квартири Хоменків відчинені. На підвіконнях стоять кімнатні квіти. З вікна кухні виглядає жінка. Дзвонимо у двері. Протягом 20 хв. до дверей ніхто не підходить. Згодом хтось дивиться у "вічко". На прохання відчинити, щоби поговорити з господарями, не відгукуються.
— Сім'я зразкова. Роботящі, неп'ющі. Таких мало. Дівчата хороші, не можна передать. Ларісочка, вона красавиця. Фігура — не передать. Як іде, як ігрушечка. Дівчата обидві закінчили інститути, робили наче десь у банку. Що незаміжні, так зараз одні алкоголіки та наркомани. Може, Зіна так берегла свою сім'ю, — пошепки говорить жінка з сусіднього під'їзду. — А ви до Зіни стукали? Не відкривають? У неї такий тиск, вона тільки ж чоловіка похоронила, лежала в лікарні.
Людмила говорити про сестру відмовилася.
3 
1
Коментарі
3