"Кинув гранату у вікно. Дітей спасло, що були в дальній кімнаті"

— Зранку подивився у вікно — там поліції повно. Приїхала "швидка", машина МНС. А потім щось встрелило. Це все мельком, бо спецназівці наказали сидіти по хатах і не підходити до вікон, — розповідає Віталій Шуфляда із села Петриків Тернопільського району.

Там 4 березня 55-річний Любомир Демків із Самбора, що на Львівщині, напав із мисливською рушницею й гранатами на будинок дружини 32-річної Соломії.

— Вони познайомилися на Майдані в Києві. Поїхала до нього. Кажуть, одружилися і він усиновив її 6-річного Дениса. Та життя разом не склалося. Соломія повернулася додому, — розповідає Петриківський сільський голова Володимир Король, 54 роки. — У їхньому будинку було десятеро людей. Дід покійний — Арсен, батько з мамою, сестра Світлана з чоловіком і двома дітьми. І Соломія з сином і співмешканцем.

Односельці розповідають, що втекла із Самбора, бо чоловік ревнував і бив її. Любомир кілька разів приїжджав у Петриків, щоб повернути дружину.

— На початку лютого він зняв у Тернополі квартиру. Покликав туди Соломію на розмову, закрив і тримав дві неділі. Вимагав, щоб забрала документи на розлучення. Вона якось утекла. Та заяву не писала, боялася його, — каже місцева жителька. — Він приїхав і погрожував, що всіх перестріляє. Коли Соломія визвала поліцію, утік через ліс. А 3 березня знов об'явився. Ходив попід хатою, казав, що не може жити без неї.

Раніше Соломія була із Сашком. Коли він поїхав у Італію на заробітки, розійшлися. А тепер знову стали жити разом. Любомир побачив Сашка на подвір'ї і вистрелив. Той — до хати. Демків кинув гранату у вікно. Дітей спасло, що були в дальній кімнаті.

На шум із літньої кухні вийшов дід Соломії — 81-річний Арсен Обезюк.

— Любомир узяв Обезюка в заручники. Казав, що живим не здасться. Розумів, що тюрма йому світить. А потім підірвав гранату, — додає сільський голова. — Шкода діда. Він ще такий живкий був. Бачив, як восени на ровері катався. Працював фірманом у лісництві. Його в селі поважали — веселий, роботящий. Взагалі, нормальна сім'я у них.

— У літній кухні — коридор і кімнатка, де дід спав. Пішов туди жити, щоб дітям не заважати. Після вибуху дід лежав скрючений на правому боці. А Любомир позад нього — на спині. Так, наче тримав діда ззаду за шию у момент вибуху, — каже сусідка.

— У літній кухні пролунали постріл і вибух, — розповідає Сергій Крета із Тернопільської поліції. — Львів'янин вистелив собі у підборіддя з двоствольної мисливської рушниці ТОЗ 16‑го калібру. Одна з версій — у його руках була граната без запобіжника. Вона випала і розірвалася.

Арсена Обезюка поховали в Петрикові. Тіло Любомира Демківа забрав із моргу син від першого шлюбу Назар. Поховали в Самборі.

Працював директором іподрому

— Любомир працював директором іподрому у Львові. Йому на коней дали чи 120, чи 350 тисяч доларів. Він із тими грішми втік і ховався років 15. Його шукали і міліція, і бандити. Пощастило, що багато тих авторитетів повмирали, не було кому шукати, — розповідає товариш Любомира зі Львова. Ім'я просить не вказувати. — Під час Революції гідності він поїхав у Київ. Жив на чужі гроші, кажуть, позичав постійно. Сестра рідна в нього там, трохи в неї перебивався. Як повернувся до Самбора, напозичався знову — у кого 500 доларів, у кого тисячу, до мене звертався кілька разів. По барах ходив. Гроші не віддавав, бо по натурі він аферист. Де взяв зброю — не знаю. На Донбасі не був. Не така він людина, щоб собою ризикувати.

Соломія — третя дружина Любомира Демківа. Від першого шлюбу мав сина й доньку.

— Його батько Микола Дмитрович був учителем фізкультури. Про сина казав, що не по правді живе, тому вони мали погані стосунки, — розповідає Михайло Цимбрила із Самбора. — До діда приїжджав онук. А років п'ять тому, уже як дід помер — об'явився й Любомир. Тут лишилася маленька квартира — кімната з прохідною кухнею в старому сталінському будинку.