12 січня в райцентрі Жашків Черкаської області міліціонери спіймали 11-річного Дмитра Максимова. Півтора року він жебракував Україною. Хлопця відправили до Уманського міжрайонного притулку.
— Це наш гастролер, — 42-річна вихователька Галина Вівчарук тримає Дмитра за руку. — Він без мене нікуди не ходить, бо може втекти з притулку. Усе гасає з міста в місто.
Хлопець щойно прийшов із прогулянки. Одягнений у синю куртку, блакитні джинси і кросівки.
— Додому не повернуся, — каже. — Принаймні поки мама житиме з вітчимом.
Дмитро народився в Києві. Рідного батька ніколи не бачив. Знає лише, що він родом із Чечні. 32-річна мати Наталія Максимова живе з 30-річним вітчимом Павлом і донькою Лізою, 4 роки. Продають овочі і фрукти на Троєщинському ринку, винаймають двокімнатну квартиру.
— Коли з ними жив, ходив у 276-ту школу, — розповідає Дмитро. — Закінчив два класи. Усе було "десять" і "одинадцять", тільки одна "вісімка" з англійської. А у третьому класі проходив семестр — і втік. Загубив 2 гривні, а вітчим не вірив. Казав, що потринькав на цигарки, побив мене. Мені часто від нього попадало. То ременем бив, то палкою.
Мати знайшла Дмитра наступного дня на пляжі. Однак згодом хлопець знову втік. Сів на першу електричку й поїхав "зайцем" світ за очі. Доїхав до Одеси. Там його затримали, доправили до місцевого притулку. Знайшли батьків, та Дмитро зник утретє.
Найбільше сподобався Івано-Франківськ — там дуже гарні будинки й чисті вулиці
— Завжди тікаю, як чую, що батьків знайшли. Із вітчимом не житиму, бо він мене б"є. Мати це вже втретє заміжня. Як жили з нею вдвох, усе було інакше, — згадує хлопець. — Усе робили разом: ходили гуляти в парк, по магазинах, часто бували в кінотеатрі й дитячому розважальному центрі, веселилися. Тепер у хаті постійні сварки.
Їздив дивитися міста, — починає рахувати на пальцях. — Був у Сімферополі, Євпаторії, Запоріжжі, Дніпропетровську, Рівному, Одесі, Івано-Франківську, Ужгороді. Найбільше сподобався Івано-Франківськ, там дуже гарні будинки й чисті вулиці. Спав по підвалах, де гарячі труби й не холодно. Їв те, що давали на вулиці. Ніколи не крав, бо вважаю, що так не можна.
Хлопець хоче до інтернату. Однак для цього треба, щоб матір позбавили батьківських прав.
— У мене є бабуся Ніна Максимова. Вона раніше жила у Літині Вінницької області, а років п"ять працює в Італії. Якби приїхала і забрала мене, я не тікав би. Як зв"язатися — не знаю. Мама теж не спілкується з нею. У Літині живе ще мій дідусь Сергій, він може знати.
Вихователька запевняє, що Дмитро — здібний хлопець.
— Дуже кмітливий, має чудову пам"ять. Якби відвідував школу — вчився би добре, — вважає Галина Вівчарук. — Та він не привчений учитися.
8 
35413
Коментарі