Воєвода — чудовий оповідач. Із тих, що усміхаються самими лише кутиками очей, а іронію криють у тембрі м'якого довірливого голосу.
Насправді його звати Войтек, але всі друзі кличуть його "Воєводою", бо він справді був воєводою в Катовіцах кілька років після перемоги "Солідарності" та створення в Польщі демократичного уряду. Перед тим сидів у тюрмі. Забрали його, як і багатьох опозиціонерів, уночі, одразу після запровадження військового стану.
У переповненій камері ватажок вуркаганів першим ділом його запитав:
— Ти політичний чи кримінальний?
— Не знаю, — скромно сказав Воєвода.
— А як узяли?
— Вдома.
— Обшук був?
— Був. Забрали папери й друкарську машинку.
— Значить, політичний.
Воєводі одразу ж звільнили почесне місце на нижніх нарах коло вікна й зігріли чай.
— Дякую, — сказав Воєвода. — Але я голодую.
— То ти для них голодуй, — сказав старший, — а ми тебе підгодовуватимемо.
Воєвода сьогодні оповідає це з усмішкою, але тоді був глибоко розчулений. Каже, що зовсім не сподівався від кримінальників такого ставлення, і що це додало йому певності. Проте остаточно відчув, що режим приречений, трохи згодом, коли почув однієї ночі, як охоронці потайки слухають радіо "Вільна Європа".
— Ти би це все описав, — кажу йому.
— Та от, усе якось ніколи, — зітхає Воєвода. — Маю велику сім'ю, мушу крутитися на двох роботах. Може, як вийду на пенсію...
Я пробую уявити українського губернатора, котрий би після відставки їздив на скромних "жигулях" і крутився на двох роботах, доробляючи до пенсії. Дружина, як завше, кепкує з моєї наївності:
— Ти б іще уявив собі, — каже вона, — українського губернатора, який уміє грамотно писати!
Коментарі
8