Воєвода

Воєвода — чудовий оповідач. Із тих, що усміхаються самими лише кутиками очей, а іронію криють у тембрі м'якого довірливого голосу.

Насправді його звати Войтек, але всі друзі кличуть його "Воєводою", бо він справді був воєводою в Катовіцах кілька років після перемоги "Солідарності" та створення в Польщі демократичного уряду. Перед тим сидів у тюрмі. Забрали його, як і багатьох опозиціонерів, уночі, одразу після запровадження військового стану.

У переповненій камері ватажок вуркаганів першим ділом його запитав:

— Ти політичний чи кримінальний?

— Не знаю, — скромно сказав Воєвода.

— А як узяли?

— Вдома.

— Обшук був?

— Був. Забрали папери й друкарську машинку.

— Значить, політичний.

Воєводі одразу ж звільнили почесне місце на нижніх нарах коло вікна й зігріли чай.

— Дякую, — сказав Воєвода. — Але я голодую.

— То ти для них голодуй, — сказав старший, — а ми тебе підгодовуватимемо.

Воєвода сьогодні оповідає це з усмішкою, але тоді був глибоко розчулений. Каже, що зовсім не сподівався від кримінальників такого ставлення, і що це додало йому певності. Проте остаточно відчув, що режим приречений, трохи згодом, коли почув однієї ночі, як охоронці потайки слухають радіо "Вільна Європа".

— Ти би це все описав, — кажу йому.

— Та от, усе якось ніколи, — зітхає Воєвода. — Маю велику сім'ю, мушу крутитися на двох роботах. Може, як вийду на пенсію...

Я пробую уявити українського губернатора, котрий би після відставки їздив на скромних "жигулях" і крутився на двох роботах, доробляючи до пенсії. Дружина, як завше, кепкує з моєї наївності:

— Ти б іще уявив собі, — каже вона, — українського губернатора, який уміє грамотно писати!