Щасливчик

Наш патрон Гайнріх Ледіґ-Ровольт, на віллі якого ми отаборилися з півдюжиною письменників, заробив свої статки на дешевих виданнях. Кажуть, він першим почав великотиражні серії у м"яких обкладинках на газетному папері. Хоча, припускаю, в умовах повоєнної скрути він і не мав особливого вибору.

Натомість йому пощастило в іншому — восени 1945-го він чи не першим отримав ліцензію на видавничу діяльність. Американський офіцер, який видав дозвіл, виявився захопленим читачем Тома Вулфа. Й одразу впізнав у Ледіґу прототипа одного з героїв передвоєнного Вулфового роману.

Вулф справді високо цінував Ледіґа — і як свого перекладача, і як видавця. У романі він описав його як бібліофіла, що ненавидить нацистський режим і намагається чинити йому бодай пасивний, моральний опір. За нацистів ця характеристика могла виявитися фатальною, але за повоєнних умов вона щонайкраще спрацювала на його користь.

Життєвий успіх великою мірою залежить від збігу обставин. Гайнріх Ледіґ міг не натрапити на офіцера-книголюба, міг не зробити бізнесу на "пейпербеках"", міг не розпізнати серед американців, яких він перекладав, кількох майбутніх нобелівських лауреатів. Ба гірше, нацисти могли кардинально змінити його життя, покаравши за нелояльність, а совєти могли йому те життя взагалі вкоротити на східному фронті.

Щасливчик не виграє, якщо не купить собі бодай одного лотерейного квитка

— Щасливчик, — каже моя дружина, і всі погоджуються.

Я теж погоджуюся, але додаю, що навіть найбільший щасливчик не виграє, якщо не купить собі бодай одного лотерейного квитка. А ще краще — дюжину.

Гайнріх Ледіґ-Ровольт з юних літ, починаючи від посади помічника продавця у книгарні, заробляв собі ці квитки — з надією або й без, що котрийсь із них коли-небудь, можливо, виграє.