Прогноз погоди

Кожного дня рівно о п"ятій мати моєї дружини вмощується біля телевізора і вмикає "5 канал".

Вона називає це "прогнозом погоди", хоча насправді переглядає новини і все, що за ними, аж до шостої або й довше. "Прогноз погоди", однак, є для неї своєрідною віссю всіх програм і, у певному сенсі, життя.

— Я не почула сьогодні прогнозу погоди, — каже вона з непідробним розпачем у ті виняткові дні, коли з якихось причин цієї програми на "5 каналі" немає.

Найпарадоксальніше, що вона не виходить надвір уже кілька років, і навіть по хаті їй дедалі важче пересуватися. Тож, за великим рахунком, погода назовні мусила б мати для неї не більше значення, ніж виверження вулканів десь на Юпітері. Насправді ж — це та віртуальність, яка пов"язує її з зовнішнім світом, а заразом і з сім"єю. Тому що ніхто з нас насправді погодою не цікавиться. Хіба що перед якоюсь поїздкою ми зазираємо на сайт Бі-Бі-Сі, аби знати, чи падатиме сніг в Едмонтоні, чи дощитиме в Парижі і чи брати плавки на конференцію в Барселоні. Про погоду в Києві можна довідатися, просто визирнувши за вікно.

Ми втратили зв"язок із природою, а заразом і з погодою, ставши міськими жителями. Нам не треба думати про сівбу, про жнива і навіть про копання картоплі. Погана погода для нас — це лише справа взуття та одягу, а не життя чи смерті.

Нам не треба думати навіть про копання картоплі

Тож ми мусимо бути вдячні тещі, котра щодня нам нагадує:

— Одягайтеся завтра тепліше, буде похолодання, — або: — Беріть парасолі, заповідали дощ. — Не тому, що ці застереження нам потрібні, найчастіше ніхто їх і не слухає, а тому, що вони нам нагадують про інший світ, де погода була чимось справді важливим, як і люди, котрі на ній розумілися.