Карнавал

Нещодавно на Миколая я потрапив у товариство, де після кількох відповідних тостів розмова збочила на традиційно українські дискусії про політику. Тема дискусій ось уже рік, за моїми спостереженнями, залишається незмінною: чи справді "Юлька" ще гірша за "Янека", а чи навпаки? А чи, може, як кажуть агностики, обоє рябоє?

Господар вечірки, любитель Бродського (Йосипа, не Михайла), зацитував афористичний рядок про те, що "ворюга мне милей, чем кровопийца". Цим він, як розумію, хотів сказати, що шахрайські схеми і масоване розкрадання державного майна — це все-таки менший злочин, ніж рекетирське відбирання бізнесу у приватних власників із відстрілюванням найнезговірливіших та закопуванням їх у покинутих шахтах.

— Але ж і злодії можуть стати убивцями! — заперечив хтось.

— Ні, — твердо стояв на своєму господар. — Це різні професії, різні психологічні типи.

Чи справді "Юлька" ще гірша за "Янека", а чи навпаки? А чи, може, обоє рябоє?

— Авжеж! — рішуче підтримала його артистично-мистецька дружина. — Це цілком різні жанри! Це як музика і живопис. Фаховий скрипаль не братиметься за пензель, а фаховий художник — за скрипку.

Я жваво уявив собі помаранчевих скрипалів довкола парламентської трибуни і пацанів із пензлями, які розмальовують їм мармизи криваво-фіолетовими барвами. І зрозумів, що у нашій країні ніхто не дотримується чистоти жанрів. Злодії стають президентами, президенти — злодіями, а гангстери стають ким завгодно. Михайло Бахтін назвав би це карнавальною стихією. Ті, що Бахтіна не читали, називають цей надмір гангстерів і злодіїв на всіх посадах — бандитською державою.

— А ти що думаєш? — чіпляється до мене господар.

— Я порівняв би це з шахами, — кажу. — Одні просто цуплять фіґури, другі — луплять суперника дошкою по голові.