Євроремонт

Навпроти мого будинку є ощадкаса, у якій я вже кілька десятиліть регулярно оплачую рахунки за комунальні послуги. Нещодавно в ній зробили ремонт, який у країнах Азії, Африки та Пост-Совка вважають "європейським". Тепер ощадкаса називається відділенням ощадбанку, а її "європейськість", як я розумію, полягає в тому, що ті самі хамуваті тітки сидять уже не в кабінках із тирсоплити, а серед скла і пластику.

Мою увагу, втім, привернула не ця характерна для України "європеїзація", а два барельєфи на бічних стінах — як її своєрідні символи. Один із них виднівся там і раніше, до ремонту, — то був вождь російських більшовиків, який, слід гадати, неабияк облагодіяв і нас, українців, — так, що ми й досі не можемо викарабкатися з євразійського баговиння.

Тепер ті самі хамуваті тітки сидять серед скла і пластику

Барельєф на протилежній стіні був тим часом цнотливо прикритий віночком зі штучних квітів. Тепер його вирішили не ховати, бо й справді — який євроремонт в Україні без Лєніна-Сталіна? Цих двох мерзотників виставили зовсім не тому, що хтось із Банкової дав відповідну команду. А тому лише — що вже не соромно. Бо й справді, навіщо ховати те, що є нормою, знаком лояльності, символом спадкоємності колоніальної влади в УкрАінє?

— От халепа, — зітхає моя сусідка. — Тепер націоналісти чого доброго ще й ощадкасу підірвуть!

Вона щиро вважає, що то саме "націоналісти" підірвали комуністичного людожера у Запоріжжі. Я так не вважаю. Бо трохи знаю московських спеціалістів від "керованого хаосу" та їхніх місцевих виучеників. Такі з них "націоналісти", як із мене майор ФСБ. Але вирішую не розстроювати бідолаху своїми прогнозами.

— Заклейте вікна паперовими стрічками, — раджу їй начебто жартома.