Мого приятеля вигнали свого часу з медінституту за дії, що ганьблять звання радянського студента. За офіційною версією, він влаштував у своїй гуртожитській кімнаті пиятику, дебош і розпусту.

За його власною версією, пиятику влаштували сусіди, ніякого дебошу там узагалі не було, а за розпусту одноособово відповідала студентка Галина — донька голови колгоспу, котра  щедро напоїла всіх привезеним із дому самогоном. А наступного дня зажадала від гуляк кругленької суми за завдані їй моральні й фізичні збитки, погрожуючи поскаржитися в міліцію.

Мій приятель, на відміну від друзів, відкинув цю вимогу. По-перше, він не мав таких грошей, а по-друге — якраз у тій, найцікавішій, частині програми він не брав участі, тому що до того часу геть упився й заснув.

Отож мій приятель виявився єдиною жертвою тої злощасної оргії, після чого перетворився на правдивого Дон Жуана. Ледь не кожного дня він намагався вполювати собі якусь нову дівчину – мовби мстився всьому жіночому роду за ту невдалу пригоду.

Він не мав таких грошей

Я недавно зустрів його. І, можливо, не упізнав би у цьому облисілому череваневі колишнього Дон Жуана, коли б не ті самі великі голубі очі, щирі й безневинні, як у дитини. Схоже, саме до них, наче до криниць, самогубчо летіли його бідолашні жертви.

— Я одружився, — повідомив приятель, відчуваючи, вочевидь, чим мене можна здивувати найдужче.

— І хто ж ця героїня? — справді здивувався я.

— Ти не повіриш, — засміявся приятель. — Донька голови колгоспу!

— Того самого?

— Ну, знаєш! — образився він.

— А й справді, — погодився я. — Снаряд двічі в ту саму воронку не падає.

— Ти повинен її пам"ятати, — сказав приятель. — Ви разом вчилися: Ганна.

Ще б пак!.. І не лише вчилися!..

— Як який снаряд, — сказав я.

×