За майже вісім місяців війни у Збройних силах України та підрозділах територіальної оборони, налагодили логістику та постачання майже усього необхідного обладнання. Зокрема, нині практично усі бійці забезпечені захистом – бронежилетами, шоломами, медпрепаратами.
Ахіллесовою ж п'ятою для захисників став гострий дефіцит автомобілів на передовій. Найбільше там бракує вантажівок, які здатні перевозити особовий склад, продукти або боєприпаси. Цивільні легкові авто або пікапи – для цього менш придатні, бо мають нижчу прохідність бездоріжжям, кажуть військові.
Щоб виправити ситуацію, офіцери сил територіальної оборони з волонтерами, ЗСУ та бізнесом, ініціювали проєкт "Тачку на ТРОкачку", який передбачає ремонт старих радянських вантажівок з подальшою відправкою їх на передову.
Нині проєкт потребує фінансів, адже закуповувати запчастини для машин стає дедалі важче і накладніше, говорять організатори. Просять усіх охочих долучатися до ініціативи.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала в одному з цехів Києва, де ремонтують старі вантажівки. Дізналася, звідки беруться ці авто та поспілкувалася з організаторами та механіками "Тачки на ТРОкачку".
ВАНТАЖІВКИ ДЛЯ ЗСУ
Цех із ремонту військових машин розташований на одній з околиць Києва. У довгому ангарі метрів десять заввишки, пахне мазутом і машинним маслом. У приміщенні прохолодно. Арочна стеля з середини забита прозорою плівкою, крізь яку видно утеплювач.
Гул болгарки та дзвін металевих інструментів котиться луною по ангару. Одна за одною стоять військові вантажівки – КамАЗ та два ГАЗи-66 кольору хакі. У бетонній підлозі вздовж всього цеху – ремонтні ями. Внизу стоять хиткі стільці та домкрати яскраво-червоного кольору. На стінах висять коробки з ключами різного розміру та діаметру.
Суворі голоси механіків розсіюються у великому приміщенні так, що важко зрозуміти, про що вони говорять. Чоловіки метушаться біля машин та не відволікаються на сторонніх. У такому режимі працюємо щодня, зізнаються техніки.
Проєкт "Тачка на ТРОкачку" запустили через брак автомобілів на фронті. Збройні сили України та територіальна оборона потребують більше 4 тис. повнопривідних вантажівок для перевезення озброєння, особового складу і матеріально-технічного забезпечення.
– Нам допомагають громадяни та волонтери із позашляховиками, однак цього недостатньо для всіх завдань, які ми виконуємо, – розповідає бригадний генерал ЗСУ Сергій Собко. Статний чоловік у піксельній військовій формі стоїть біля КамАЗу. На грудях його форми є нашивка з групою крові. – Нам треба перевозити і колективне озброєння, і особовий склад. Нам потрібні саме такі автомобілі або подібні до тих, що за моєю спиною. І ми знайшли унікальне рішення.
Воно полягає у тому, щоб зняти зі зберігання ЗСУ велику кількість вантажівок, пояснює генерал. В ангарах є чимало машин радянського виробництва. Зокрема, моделей ЗІЛ-131, "Урал", КамАЗ і ГАЗ-66. Останніх у автопарку найбільше, хоча вони і мають меншу прохідність за інші подібні моделі.
– Однак вони несправні (автомобілі на зберіганні. – Gazeta.ua), – веде далі Собко. – Це машини третьої, четвертої і пʼятої категорій. На них може не бути двигунів та інших важливих агрегатів. Вони можуть бути іржаві, без коліс. Для того, щоб ці автомобілі поставити в стрій територіальної оборони – їх і треба "прокачати" (відремонтувати у цеху. – Gazeta.ua). Або, як ми кажемо: "ТРОкачати".
РОСІЯ ПОЧАЛА ТЕРОР
Брак автомобілів – нині чи не найбільша проблема у силах територіальної оборони. Порівняно з першими місяцями повномасштабної агресії РФ, захисники забезпечені набагато краще, додає генерал. Вистачає бронежилетів, шоломів, засобів медичної допомоги.
– Є певні проблеми із засобами звʼязку. Є певні проблеми із озброєнням. Мова про переносні зенітно-ракетні комплекси та деяку колективну зброю, – розповідає Сергій Собко. – Ні і з транспортом. Повнопривідних вантажівок потрібно значно більше, ніж чотири тисячі.
90% сил територіальної оборони вже виконують завдання на лінії зіткнення, додає генерал. І переконує: за майже вісім місяців війни ЗСУ та тероборонівці підготувалися до усіх можливих дій ворога у майбутньому.
– Ми стали сильніші. Продемонстрували це в перші місяці і показуємо зараз. Все завдяки мужності наших воїнів і командирів, – каже генерал.
Путін не нехтує всіма можливими засобами
– Чи можливий новий наступ на Україну з боку Білорусі? – змінюємо тему розмови.
– Станом на сьогодні загрози нападу звідти немає, – відказує Сергій Собко. – Але це не означає, що ми не повинні пильнувати. Будемо реагувати на зміни з боку Білорусі, чи Росії.
Російська армія несе значні втрати на сході та півдні України. Тому агресор намагається підірвати дух українців масованими обстрілами мирних міст та цивільної інфраструктури, додає генерал.
– Всі засоби, які є в розпорядженні сил територіальної оборони, готові діяти й на відбиття атак тих самих дронів-камікадзе, – заспокоює Собко. – На мою особисту думку, ці обстріли – крок його (Путіна. – Gazeta.ua) відчаю. Він уже не нехтує всіма можливими засобами, які можна використовувати проти України. Знищення інфраструктури – це терор проти цивільних.
ПРОСТЕ РІШЕННЯ
Статний чоловік невисокого зросту, одягнений у форму, трохи осторонь уважно спостерігає за процесом ремонту автомобілей. Це – офіцер управління логістики штабу Командування Сил ТрО Віктор Шевченко. До 24 лютого він був генеральним директором однієї з логістичних компаній, але після початку повномасштабної агресії Росії, вирішив вступити до лав ЗСУ. Він і є ініціатором проєкту "Тачку та ТРОкачку", кажуть колеги Шевченка.
– Влітку формувалися нові батальйони і командування поставило задачу швидко їх поставити в стрій, щоб перекинути на передній край, – починає розмову Шевченко. – Ми почали тоді говорити, що потрібні вантажні автомобілі. І оцей тиск, під яким ти опиняєшся, примушує приймати нестандартні рішення. Наше було абсолютно просте – брати старі машини і ремонтувати.
Вантажівки на складах не являють цінності для Збройних сил і йдуть під списання, продовжує офіцер. Тож влітку було прийнято рішення ризикнути і перші авто були зняті зі зберігання.
– Забрали сім вантажівок, завезли в цей бокс. Через 22 дні машини, які вже йшли під списання, стали в стрій. Сьогодні вже 17 таких авто на фронті. Ще 21 – у процесі ремонту. Є пʼять БТРів (бронетранспортерів. – Gazeta.ua). Після тесту (перший відремонтованих машин. – Gazeta.ua) командування дало добро на ремонт 230 автомобілів, які вже документально виписані. Наші бригади по всій території України їх забирають і ремонтують.
Загальна вартість ремонту перших семи ГАЗів становить $19,3 тис. У середньому капітальне відновлення однієї вантажівки зі складу – обходиться до $3 тис. Тоді як придбати одну цивільну вживану автівку для фронту зараз можна орієнтовно за $6 тис., підрахували ініціатори проєкту. І наголошують, що бізнес може долучатися до ініціативи та допомагати фінансово або брати автомобілі та самостійно ремонтувати.
Вантажівки на складах набагато краще підходять для армії, ніж будь-які інші авто. Зокрема, ГАЗ-66 прохідніший, ніж джипи, бо був розроблений спеціально для бездоріжжя, додає Шевченко.
– В Україні є близько 30 тисяч транспортних підприємств формату великогабаритних і вантажних перевезень. Якщо навіть 10 відсотків з них візьмуть по одній машині на ремонт – це буде вже три тисячі автомобілей. За 22 дні навіть ненавчені люди поставили машину у стрій. Тобто, ми це можемо "вивезти".
Військовим часто доводиться пересуватися полями та болотами. Такі вантажівки витримують такі навантаження і вони прості в обслуговуванні.
– На цю машину потрібно два ключа і одна монтіровка, – запевняє Шевченко. – Це дуже важливо, бо на передньому краї немає запчастин, які потрібні сучасним машинам.
– Ми хочемо все поставити на системний рівень. Кожна машина отримує свій ідентифікатор і попадає до нас у реєстр, – додає керівник фонду проєкту Дмитро Ковальчук, високий бородань у червоній кофтині. – Коли забираємо, то робимо дефектний акт, щоб визначити – чого саме вона (вантажівка. – Gazeta.ua) потребує. Після цього закуповуємо запчастини або отримуємо у партнерів безкоштовно. На СТО відбувається ремонт і підписується акт виконаних робіт.
МЕТАЛОЛОМ, ЯКИЙ ОЖИВ
Після капітального ремонту військові доставляють автівки до підрозділів. В оновленому стані вантажівки можуть служити десятки років, говорять ініціатори проєкту.
Із маркерами чорного та білого кольорів, до нас підходить полковник Олексій Дмитрашківський та пропонує написати на КамАЗі послання для бійців.
– Пробіг цих автомобілів дуже малий, – говорить офіцер тихо. – Є оно автомобіль надворі, який проїхав усього девʼять кілометрів. Більшу частину життя ці машини стояли на складах.
Більшість вантажівок перед зберіганням в ангарах – обробляють машинним маслом. Завдяки цьому транспорт може простоювати десятки років, а двигуни при цьому лишатимуться у робочому стані.
– Вони вже по роках підходили і треба було здавати на металолом. Але тепер маємо можливість дати життя цим автомобілям. Вони нові, необкатані, але вийшли з ладу від старості, – додає Дмитрашківський. – Їм міняють резиночки, промивають і запускають, – каже і похапцем роздає маркери.
Щоб впустити свіже тепле повітря всередину ангару, працівники відчиняють навстіж величезні ворота приміщення.
Механік у робі кольору хакі, потертій на рукавах, починає перебирати деталі всередині. Його рукавиці та біла кепка від мазуту стали майже чорні.
– Взагалі я пенсіонер, – каже російською 62-річний Геннадій Пріщепа й чухає запʼястком сиві рідкі вуса. – Час є вільний. Тому і вирішив користь людям принести. Дізнався через знайомих, що тут треба руки.
Досвіду роботи механіком Геннадій не має. До виходу на пенсію працював ремонтником басейнів, душових кабін та іншої техніки. Однак чоловік має більше 40 років водійського стажу і завжди самостійно ремонтував свій автомобіль. Щоправда з вантажівками справи не мав, зізнається.
– На легкових в основному їздив, – розповідає, не відволікаючись від роботи. – Уже два місяці тут працюю. Найбільша складність у тому, що не вистачає запчастин. Отаких штук для запалювання, карбюраторів.
Розмову ненадовго перериває шум болгарки внизу. Іскри від заліза летять у різні боки. Це у автомобільній ямі працює напарник Пріщепи.
– Хоч машини на зберіганні стояли, але вони в несправному стані, – веде далі Геннадій. – Є люди, які їх відновлюють, але часто доводиться купувати нові (деталі. – Gazeta.ua). Гальмівна система вся непридатна, паливна система, іржаві баки.
Гальмівна система вся непридатна
ГАЗ-66, який ремонтує Пріщепа, був виготовлений у 1982-му на Горьківському автомобільному заводі в російському Нижньому Новгороді. Це доводить табличка, яку показує механік, залізши на піднятися кузов.
– Я сам із Калінінграду, – зізнається Геннадій. – Там у мене родичі є. Спілкуємося, але нічого хорошого з того немає. Не підтримують нас. Намагався пояснити щось, але вони непробиваємі.
Геннадій Пріщепа переїхав в Україну 2000 року. З того часу вважає її своїм домом. Ніколи не боявся розмовляти тут російською, каже.
– У мене тут сімʼя, дружина, дитина. Якщо не боюсь розмовляти російсько, то значить же не забороняють і не утискають, – говорить. – Сподівають, що комусь ця залізячка (машина, яку ремонтує. – Gazeta.ua) врятує життя, – у Геннадія зривається голос. Він намагається стримати сльози.
За всі злочини, які Росія вчиняє в Україні, важко знайти покарання, додає чоловік.
– Наскільки я знаю росіян, то їм важко підібрати покарання. Росіянам чим гірше – тим краще. Все терплять. Поки самі нічого не зрозуміють, толку не буде, – упевнений Пріщепа. – Прозріння наступить, як і у фашистській Німеччині – після нашої перемоги.
Попри це Геннадій переконаний, що самі росіяни не вірять у культ "великої держави", якою повинна бути РФ. Скоріше просто сліпо підкоряються "царю".
– Роблять все, що він сказав. Родичі мені говорили: "Не надо было на Майдане плясать". Непробивні! Я памʼятаю, як обирали (вперше. – Gazeta.ua) Путіна. Частково в нього вірили, бо він красиво говорив. Та й іншого лідера тоді не було. Але я впевнений, що навіть зараз вони його підтримують, – додає Геннадій. – Головна різниця між росіянами і нами в тому, що українці відчули свободу, а вони – ні. Там люблять жорстку руку. Мені б хотілося, щоб рідні підтримували мене. Але зараз немає сенсу з ними говорити.
БРАК ЗАПЧАСТИН
Старший механік проєкту Андрій Овчинник ходить від однієї вантажівки до іншої. Відкриває капоти, спілкується з ремонтниками. Раніше працював в автопарку логістичної компанії механіком. Однак вирішив, що тут буде корисніший.
– Працюємо ми майже 24/7, практично без вихідних і часто по ночах, – каже Овчинник, відволікаючись. – Автомобілі приїжджають до нас, грубо кажучи, металолом. Запчастини з кожним днем знаходити і купувати все тяжче.
У команді Андрія працюють девʼятеро механіків, чоловіки отримують заробітну плату. Намагаються "ставити на ноги" хоча б чотири авто на місяць, але зважають і на потреби ЗСУ.
– Вони (вантажівки. – Gazeta.ua) різного формату до нас приїжджають, – розповідає механік. – Головна проблема виникає з ремонтом електроніки і гальмівної системи. Двигуни рідко, але теж бувають непридатними. З перших днів, як цей проєкт почався, ми все вивчили і намагаємось ремонтувати так, щоб відпустити авто на "передок". Я вчився нинішньому ремонту на 80% самостійно. Бо раніше не стикався з такими машинами. Вони старші мене за роком випуску на 10 років. Коли я народився, вони вже стояли на зберіганні.
Резина дуже псується
Без фарбування вантажівку можна відремонтувати за два-три дні. Однак процес затягується через брак запчастин, запевняє Андрій
– Якби ж у мене був склад цих запчастин… А так всі машини різні, потрібен індивідуальний підхід. Не можна й усі деталі замовити. Деякі прийшли з Китаю, але підходять одна з трьох, – веде далі. – Доставляють запчастини з усієї України. Навіть шини купити для нас є проблемою. Он там стопка стоїть із семи шин – це вартість однієї вантажівки… Резина дуже псується, бо машини стоять на відкритому просторі. Влітку від сонця вона перетрухає, а взимку її волога розриває.
Підходимо до одного з ГАЗів. Його зелена фарба полущилась від старості. У салоні пусто, бо все "начиння" звідти забрали. Після ремонту цю вантажівку будуть використовувати для перевезення людей, продуктів або боєприпасів.
– Ця машина зберігалася понад 40 років, – підходить до нас високий 42-річний Євген Могилов. – Раніше ремонтував тільки іномарки, а такі автомобілі специфічні. Тому довелося вчитися заново. Вони приходять у дуже поганому стані, немає ні фар, ні покажчиків повороту. Зараз уже нове встановили, підібрали по розміру. Запчастини для цієї техніки виготовляють у Росії, де існує їхнє виробництво. У цьому вся і проблема.
Головне завдання механіків – завести двигун, розповідає механік.
– Сама гальмівна система і електрообладнання приходять з часом в негодность. Все треба міняти. Усі провода і датчики зіпсовані. Двигуни можуть прослужити ще, бо мало використовувались, але після 40 років і вони майже мертві. Треба оживляти. Хочемо зробити хоч якийсь внесок у перемогу, і щоб ця "ластівка" не підвела на полі бою.
НЕ БОЇМОСЯ РАКЕТ
Після ремонту машини проходять спеціальні випробування. Якщо в їхній роботі не має збоїв – доставляються на передову.
– Приїжджаємо в девʼять на роботу. До 21:00 працюємо, іноді довше. Їмо тут на станції, бо немає поряд ні кафе, ні ресторанів. Беремо їжу з собою, у нас є столик – усе обладнано, – сміється Євген. – Росія обстрілює нас останніми тижнями сильно, але ми все одно працюємо і вже не боїмося ракет. Те, що вони роблять – це ознака відчаю, бо більше нічого не можуть вдіяти.
Чоловік бачив, як над Києвом літали іранські дрони-камікадзе Shahed-136, які РФ маркує, як "Герань-2". Їх добре видно, особливо уночі, каже Могилов.
Багато дронів і ракет летять по Україні з території Білорусі. Значить білоруський режим теж причетний до злочинів Росії, вважає механік.
– Білорусь не спроможеться наступити на Україну, – прогнозує Євген. – Путін обробив уже Лукашенка, але не думаю, що він захоче піти. Генерали скинуть Лукашенка з поста президента швидко. Кілька років тому не вийшло, бо підтримка Путіна була вагомою – зігнали війська і розігнали людей. Якщо вони підуть, то залишаться під відкритим вогнем і будуть знищені. Там тільки один напрямок на Київ, який дуже добре контролюється нашими військовими.
Утім наступ з території Білорусі може повторити Путін, вважає Могилов.
– Але білоруси не підтримують цю війну і не захочуть брати участь у ній. А от громадян Росії потрібно обмежити від усього світу, хай вони там собі... Для Путіна ж має бути тільки смерть. І чим швидше, тим краще, – каже.
Біля наших кордонів стоять кілометрові черги ворожої військової техніки
– Які дні для вас були найважчими за ці місяці війни? – питаємо.
– Перші. Не знали, що далі буде – відказує Євген. – Мені багато інформації поступало ще за кілька днів до цього (до повномасштабного вторгнення. – Gazeta.ua). Машини їздили в Росію і багато хто бачив, що біля наших кордонів стоять кілометрові черги ворожої військової техніки. З усіх напрямків стояла і я розумів, що щось воно буде. Зараз ми вже звикли до обстрілів. Хоча з точки зору безпеки – це неправильно.
Могилов разом із родиною після 24 лютого не виїжджав із Києва. Однак засуджувати тих, хто виїхав – неправильно, каже.
– Ми воюємо не за шматок землі, а за наших людей. Маємо боротися за кожного українця. Маємо бути обʼєднані, як ніколи, – каже наостанок.
Підтримати проєкт можуть громадяни та підприємці. Пропонують допомогти фінансово в закупівлі запчастин та оплаті ремонту. Також можна самостійно взяти на відновлення певну кількість машин, які доставлять до місця ініціатори проєкту, спільно із Силами територіальної оборони ЗСУ.
Для реалізації проєкту залучили благодійний фонд "Буревій". Дізнатись більше та підтримати ініціативу можна на спеціальному сайті.
2 
1
Коментарі