Українські бійці й ветерани візьмуть участь у змаганнях з адаптивних видів спорту Повітряних сил та морської піхоти США (United States Air Force and Marine Corps Trials). Це - щорічний спортивний захід для американських військових, які отримали травми, поранення або захворювання під час служби.
Цьогоріч організатори United States Air Force and Marine Corps Trials запросили українську команду. Відбір учасників проводили у грудні 2023 року під час Всеукраїнських змагань з адаптивних видів спорту.
United States Air Force and Marine Corps Trials в Україні організувало Мінветеранів спільно з "Українським ветеранським фондом", громадськими організаціями "Повернись живим!", "Стратком Україна" та "Ігри нескорених". У США полетіли 30 українських бійців. Команду сформувала спеціальна відбіркова комісія. Змагання триватимуть з 8 до 16 березня у Лас-Вегасі.
Українці візьмуть участь у дев'яти видах спорту - стрільба з лука, легка атлетика, велосипедний спорт, пауерліфтинг, веслування на тренажерах, волейбол сидячи, плавання, баскетбол на кріслах колісних. До змагань готувалися понад три тижні.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала на тренуваннях бійців аби дізнатися їхні історії.
ПІДНІМАВСЯ І КРИЧАВ
- Памʼятаю, на передку сидиш і як тєрпіла чекаєш, коли закінчиться зміна й вийдеш з "нуля". У нас були автомати, РПГ-7, яким на 500 метрів ударити можеш. А росіяни на 2-3 кілометри бʼють. Ми один одного бачимо, але вони мають, чим стріляти, а ми ні, - згадує військовий Артем Коц з позивним "Хоттабич". - Сховався, прилетіло, виліз, подивився - і так все чергування. Бійці з мого взводу зараз виходять на дві доби, і тільки за день нарахували більше 200 прильотів 82-мм міномета. А їм на добу дають три міни. Якщо зброя є, то її тримають, мабуть, на випадок прориву.
Щойно завершилися тренування зі штовхання ядра й "Хоттабич" готується до волейболу. Перед цим пообідає й сходить на масаж. Готують команду на елітній спортивній базі в Київській області. Бійці займаються три-чотири рази на тиждень на різних локаціях.
Артему 36 років, живе в Харкові. У спорті з 14 років. Займався пауерліфтингом, а з 2010-го почав їздити на спортивні змагання. Виконував жим штанги лежачи. У 2013 році влаштувався тренером в один із харківських спортклубів.
- 23 лютого 2022 року провів крайнє тренування, а 25-го таємно від дружини пішов на війну, - говорить Коц і сідає на лавку спиною до сонця. - Потім їй сказав: "Краще я піду, ніж вони в наш дім". Потрапив в окремий добровольчий підрозділ "Фрайкор". У травні перейшов у Нацгвардію. Після Салтівки все здавалося дрібницею. Важче, як сидиш в підвалі девʼятиповерхівки: росіяни бомблять з усього, а ти просто не встигаєш торкатися землі. Там я навчився орієнтуватися, що і звідки летить.
Побачив вогняний щит перед очима
Про бої розповідає поверхнево. Брав участь в Харківському наступі, дійшов до Кремінної, Серебрянського лісу. Був взводним. 18 листопада 2022 року виводив своє крайнє відділення з позицій на ротацію і отримав дві контузії - потрапили під артобстріл.
- Після кожного обстрілу піднімався і кричав: "Усі на місці? Усі живі?" Не міг дозволити собі розслабитися, - розводить руками боєць. - Перший раз чув, що десь летить біля мене. Відчув удар в плече і в голову. Не встиг торкнутися землі - побачив вогняний щит перед очима. Каска відлетіла десь далеко. Повернувся до побратима: чи все добре з ним? Уже потім побачили, що в рюкзак біля нього влучило два уламки.
Дорогою до шпиталю Артему стало зле. Побратим із досвідом сказав, що контузія. Для "Хоттабича" це було вперше.
- Відчув блювотні позиви. А я нічого не їв з вечора, на цигарках тримались. Відняло ноги, почав втрачати свідомість і схопив медика за лямку бронежилета. У лікарні навіть не згадав, звідки мене привезли.
ВІДБІР І ДИСЦИПЛІНА
Лікувався "Хоттабич" більше трьох місяців і отримав статус обмежено придатного. З 2023 року служить на Харківщині командиром взводу. Перші півтора року повномасштабної війни не тренувався. Тільки іноді знаходив бруси чи гілку на дереві, щоб підтягуватись. Або відтискався від підлоги.
- За перші чотири місяці війни я втратив 14,5 кілограм ваги. Жиру й води у мене не було, тобто пішли мʼязи, - намацує руками плечі. - Під час служби заробив дві міжхребцеві грижі - одну в шийному і дві в поперековому відділі. Довелося реабілітувати себе - розтягуватись, ходити на масажі.
Тренуватися почав улітку 2023-го задля задоволення, каже, і щоб відновити форму. У листопаді вирішив пройти відбір до змагань у США. Знайшов оголошення в соцмережах й подав заявку. Усього було 256 учасників.
- Із жиму лежачи зайняв перше місце у своїй вазі. Чесно, не вірив, що пройду. Мені хотілося потрапити у збірну й полетіти до Лас-Вегаса, але вважав, що шанс має отримати той, кому це справді важливо. На змаганнях побачив багато хлопців з ампутаціями, а мені більше пощастило. Я був шокований, коли побачив своє фото в прямому ефірі й зрозумів, що пройшов. Сиділи з дружиною й дивилися результати відбору. Вона розплакалась.
Артем представить збірну у змаганнях з пауерліфтингу, штовхання ядра, регбі й баскетболу на візках. Щоб якісно підготувати до змагань, військових поселили на базі. На умови не скаржаться: живуть у просторих кімнатах по четверо-пʼятеро людей, харчуються безкоштовно.
Позаду на майданчику кремезний чоловік бере у правицю невеликий спортивний диск. Розкручує його, розминаючи суглоби, і кидає в сітку. Військовий підходить до Артема й накидає куртку на його плечі.
У будівлі неподалік людно, а в коридорі з вішаками мало місця. За дверима під сходами спортивна зала. Там проходить тренування, щоправда звідти не чути звуків.
- Крок назад! Не рухатись і не говорити! - з порогу суворо відказує тренерка.
ДЕСАНТ БІЛЯ ДОМУ
Леся Шах - майстер спорту України міжнародного класу зі стрільби з лука, рекордсменка світу, багаторазова чемпіонка та призерка чемпіонатів та Кубків України. Тримає руки за спиною, має рівну поставу й трохи тягне вгору підборіддя.
Уроки стрільби з лука потребують зосередженості, тому в залі панує дисципліна. Навпроти сцени з мішенями військові вишикувалися в ряд - хто з протезами, хто у кріслі колісному. Високий чоловік у білій футболці з прапором США натягує тятиву. Обличчя напружене, очі зіщурив і трохи висунув вперед підборіддя. Постріл.
- У Жені одна перемога і програш. Два програші у Вадима, два у Роми, - зачитує із зошита тренерка. - Я задоволена тим результатом, якого вдалося досягти за такий короткий термін.
Учасники заряджені на перемогу, говорить Леся Шах, зокрема над собою. У луці можна приглушити свої хвилювання й абстрагуватися від внутрішніх проблем. Динамічні види спорту не дають такого відчуття спокою, рівноваги.
На обличчях бійців зʼявляється неприхований юнацький запал і роздратування поразкою. "Ще кілька разів, можна?" - питає військовий на кріслі й вже береться за тятиву, зводячи щелепу. Тренерка забирає лук і наполягає: "Треба відпочити".
- Вперше взяв лук у руки перед відбірковими змаганнями, - розказує Євгеній Омельчук у футболці зі стягом. - Отримав гарний результат і розумів, що мене заберуть. Була віра. Уже підготував промову англійською. Хочу донести людям в США, що українцям потрібна допомога.
Пішов на фронт у перший день повномасштабного вторгнення. Був піхотинцем у складі танкової бригади. Брав участь у боях під Запоріжжям, Черніговом і Донецьком. Після поранення й реабілітації працює в ТЦК.
- Навчався на моряка в Херсоні. Там давав присягу на вірність українському народу. І знав, що хтось має йти. Якщо з родини ніхто не воюватиме, то завтра будемо в ср*ці - у Росії. Чув і бачив, як десант висаджувався біля мого дому у Василькові. Не міг стояти осторонь. Зараз проблема в тому, що погано працюють медіа. Люди дивляться ці "єдині марафони" й думають, що в нас і так все добре - то нащо йти воювати? Я - не я, і хата не моя.
- Жека! Двохвилинна готовність була пʼять хвилин тому, - говорить тренерка. Військовий швидко повертається у залу.
Заняття з баскетболу проводять на іншій локації. Туди команду везуть маршруткою. Беруть участь і бійці без ампутацій. Баскетбольна зала - як з голівудського фільму. Усе в яскравих кольорах, а на паркеті вже стоять крісла з колесами, вигнутими трапецією. Навантаження в цьому виді спорту припадає на руки, тому після падаю на ліжко, зізнається Артем Коц.
ВІЙНА "ПТАШОК"
Бійці намотують кола майданчиком, набиваючи важкі мʼячі. Намагаються влучити в кільце, а коли вдається - не стримують радість. Тренування триває більше трьох годин.
- До війни курив 10-12 цигарок на день. З перших днів був на нулі, і дійшло до 40-50 за добу. Після поранення в середньому викурював пачку. Тут я знову відчув спокій, як колись на відпочинку з дружиною в Єгипті. Зараз пачки вистачає на два дні. Для мене це показник, - розказує "Хоттабич" із неприхованою гордістю.
Мимоволі під час розмови повертається думками на фронт, до побратимів.
- У нас немає озброєння. Є бойова машина "Тур" для ураження бронетехніки, один постріл якої коштує 900 тисяч гривень. Росіяни застосовують її по одному нашому солдату, - додає.
Інтенсивність боїв змінилася, говорить Коц. Росіяни ведуть війну з допомогою "пташок" - дронів, яких українській армії бракує. Українці втрачають мотивацію й не поспішають іти на фронт, тому ворог може повторно піти на північ.
- Але Харків не зможуть захопити, - переконує.
Військові зараз ближчі Артему, ніж цивільні. Якщо знову повернеться у спорт, то мріє тренувати саме бійців.
- Уже лояльніше ставлюся до тих, хто не пішов воювати. Але людей не вистачає, а хлопцям треба відпочити. Не місяць-два на блокпосту почергувати, хоч і цьому б зраділи. Зараз більшість "не народжені для війни". Я теж спершу не знав, із якого боку до зброї підійти. Автомат Калашникова бачив тільки на блокпостах або в кіно. Прийшов і сказав: "Навчіть мене". Деякі знайомі спортсмени кажуть: "У тебе більш сталеві яйця, ніж у нас". Показую їхні фото побратимам - вони дивуються. На тлі тих здорованів вони як діти. Не заперечуєте, якщо я закурю? - "Хоттабич" дістає з кишені ще повну пачку цигарок. - Мене це злить.
4 
35413
Коментарі