Селище Володимирець Рівненської області розташоване за 80 км від кордону з Білоруссю. Щодня тут лунають повітряні тривоги й постійно є ризик вторгнення із сусідньої держави попри обіцянки самопроголошеного президента Олександра Лукашенка не воювати з Україною.

Незважаючи на це в селище з 24 лютого приїхало чимало переселенців із регіонів, де тривають активні бої. Їм допомагають із житлом, продуктами й речами кілька волонтерських центрів.

Кореспондентка Gazeta.ua дізнавалася, як живуть вимушені біженці у Володимирці й чи готові місцеві мешканці відбивати ймовірну агресію з боку Білорусі.

ОРКИ Й ПОГРЕБИ

22-річний Сергій Терещенко приїхав у Володимирець із села Підгайне на Київщині, де 24 лютого гостював у баби з дідом. Із ними майже три тижні пробув під обстрілами. Вирішив тікати, коли військові попередили про наближення до цього і навколишніх сіл ще жорстокіших боїв. Із Сергієм виїхали ще 11 людей.

- Звик вставати о четвертій ранку, бо протягом тижня (в Підгайному. - Gazeta.ua) в цей час щодня летів винищувач та скидав бомби на село, - згадує перші дні широкомасштабної війни Терещенко. - Снаряд, коли падає, то робить воронку глибиною у шість метрів. Це, можна сказати, ставок... А коли літак скидає бомбу, то ударна хвиля така, що в радіусі кілометра зносить шифер із дахів та вибиває вікна. Окупанти влучали в хати, стріляли по мирних. Це - варварство.

Фото: Анастасія Прокаєва

Батьки й сестра Сергія виїжджати не захотіли й залишилися в рідному селі Розважів Київської області. Його окупанти захопили на самому початку повномасштабного вторгнення. Поставили свою владу.

- Але ті люди одразу втекли, щоб з ними не розправилися місцеві, - продовжує Сергій. - Бувало, що в хати прилітали касетні бомби. Від них загинули 14-річний хлопець і жінка, якій міна влучила в будинок. Багато селян поранені, їм осколками посікло ноги. Коли дзвонив до матері, то постійно чув у телефоні постріли з автоматів.

Дід Сергія теж постраждав. Йому невеликий осколок касетної бомби влучив у спину, коли з онуком їхав із ферми.

- За два дні після того почали літати вертольоти. Обстрілювали ферму, де ми ховалися. Побило кіз і баранів, але ми лишилися живі, - веде далі. - Їхати вирішили після попередження військових. На той час у селі вже були розбиті 15 хат.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "У банках немає грошей, магазини порожні, гуманітарку блокують" - як виживає окупована громада в Запорізькій області

Рішення Терещенка виявилося правильним, бо згодом снаряд окупантів знищив і будинок його родичів. Бабу з дідом він відвіз у Литву. Сам лишився в Україні.

- Орки ходять по всіх хатах, - розповідає про поведінку росіян у захоплених селах. - Якщо пустий будинок, то зривають замки, забирають все, селяться там. Лізуть у погреби, вимітають звідти продукти. Але сало не їдять. Якщо хтось вдома, то перевіряють документи, шукають атовців. Змушують людей носити білі пов'язки. Відвертаються й нічого не говорять, коли люди питають: "Навіщо прийшли?" Вони бояться, що їх скоро гнатимуть (Київщину від окупантів звільнили повністю 2 квітня. На момент розмови загарбники ще перебували на території області. - Gazeta.ua). Мати розповідала: "Їде колона в сторону сусіднього села, за три години - вертаються побиті".

 

Сергій Терещенко працює інженером-таксатором в об'єднанні Укрдержліспроєкт. Живе в селищі Розважів Київської області, яке вже звільнене від окупантів. До того там стояло понад 300 загарбників.

- Було кілька десятків танків, інша техніка. Люди вороже ставляться до росіян. Були навіть випадки, що побили кількох своїх, які взяли їжу в окупантів: "Краще попроси в сусіда, ніж оце так", - розповідає Сергій. - Залишив вдома все. Навіть документи. Люди у Володимирці дають харчі, речі. Наші вже пориваються працювати. Я одразу записався у воєнкомат, пройшов медкомісію. Сказали, що зателефонують, якщо буде потрібно.

ЗАСТРЕЛЕНИЙ ОТЕЦЬ

У Володимирці переселенців селять у гуртожиток ліцею "Колегіум". Зараз там 33 людини й дві собаки. Загалом із 24 лютого в селищі як переселенці зареєструвалися понад 700 осіб. Частина згодом переїхали в інші області чи за кордон.

- Наш дім знищили. Їхали, куди очі бачили, - розповідає мешканка гуртожитку 40-річна Олена Вислоцька. Виїхала з Підгайного із сином та чоловіком. - Були кури, качки, свиня, кобила, корова. Все відпустили на вулицю. Бо в сусідньому селі тоді були окупанти.

 

Загарбники регулярно скидали бомби з літаків та обстрілювали хати із "Градів", згадує Вислоцька.

 

НАПАД РОСІЇ НЕ ЗЛЯКАВ

В одному з волонтерських центрів Володимирця стоять мішки, заповнені одягом, їжею, засобами гігієни. За кілька днів це все роздадуть переселенцям або відвезуть в інші регіони тим, хто потребує.

Центр почав роботу після початку війни на Донбасі 2014-го. Багато років доправляли допомогу туди - військовим і цивільним. Тепер список тих, кому потрібна підтримка, значно збільшився. За раз звідси везуть кілька десятків тонн гумдопомоги. Передавали її до Житомира, Харкова, Запоріжжя, Сум.

 

Волонтери поводяться насторожено. Більшість просять не називати прізвища й не фоторрафувати, бо буде видно їхні обличчя.

- Переживаємо за безпеку, - пояснюють.

Центр працює з 2014 року. Вісім років відправляють допомогу для цивільних і військових. На стінах - кілька десятків фотографій військових, яким допомагали весь цей час. Новий напад Росії вже не злякав, розповідає капелан.

- Новий напад Росії вже не злякав. Ми були готові, - розповідає військовий капелан Микола Юрах, який працює при центрі. - Нам не треба було вигадувати велосипед. 25 лютого прийшли й почали працювати. Кожен у цивільному житті на своєму місці, але коли стало відомо про повномасштабне вторгнення - всі прийшли сюди й знали, чим зайнятися.

 

До волонтерства сьогодні долучаються й ті, хто 2014-го сам отримував допомогу, розповідає капелан.

- Минулого тижня Тетяна з-під Горлівки, яка тримала дитячий будинок, де ми годували дітей, приїхала сюди на гуманітарну місію. І вже нам підтягує допомогу, - каже Юрах.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Над головою пролетів літак і десь бахнуло. Зрозумів - щось відбувається": як добровольці зі зброєю захищають Полтаву

З початку широкомасштабного вторгнення РФ громада села активізувалася вся. Навіть діти позаписувалися плести маскувальні сітки, каже 60-річна Наталія, яка завідує волонтерським центром.

- Допомагаємо переселенцям, - розповідає. - Кажемо тим, хто сюди приходить: "Можете брати все, що треба". Є ті, хто відмовляються і беруть тільки речі для дітей - памперси, одяг.

Кожному місцевому військовому, який вирушає в бойову бригаду, видають особистий набір - їжу та ліки. Дають консерви, пряники, шоколад, сало, сухарі, горіхи, мед, сік або круасан. Все фасують у пошиті мішечки.

 

У центр постійно йдуть люди - несуть домашнє печиво, сухофрукти, консервацію. Дехто залишається допомогти розвантажувати або складати ці речі. Всі працюють безплатно. Автомобілі, які розвозятьгуманітарку, заправляють власним коштом.

- Шиємо також розгрузки, каркаси для бронежилетів. Місцеві швачки поробили бафи для військових. Відроджується українська нація, - каже Наталія. - Переселенцям боляче говорити про пережите. Вони німі. То ми нічого не питаємо, а пропонуємо все, що маємо. Знаходили людям ліжка, матраци. Нам тут навіть холодильник принесли. Але поки що він нікому не знадобився.

Попри війну волонтерки налаштовані святкувати Великдень 24 квітня.

- Будемо пекти святкові паски. Віримо в наші ЗСУ, - кажуть.

ВОЙОВНИЧІ ЛЮДИ

33-річна Оксана Самковська працює у Володимирецькій селищній раді. Із трьома однодумцями створила групу для координації між переселенцями й волонтерами.

- Енергії було море, - говорить Оксана. - У людей руки тряслися від того, що треба щось робити. Двоє моїх підлеглих чоловіків пішли в тероборону. Руки обцілували, коли їм віддали військові білети.

 

У селищі сформували загін тероборони, є два добровільні формування - Рота оборони та Самооборона. Організовуються люди і в найменших селах громади.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Головні дипломати зараз - військові" - чи дійсно Захід хоче змусити Україну йти на поступки

- Роздали зброю тим, хто має дозвіл. Під військоматом були черги, - розповідає Самковська.

Під час Другої світової війни у Володимирці активно діяли загони Української повстанської армії. Вони не просто так обирали для боротьби Полісся - тутешні густі ліси ростуть серед боліт. Пройти ворожій армії з Білорусі буде важко, кажуть місцеві.

- Тут буде партизанщина. Чоловіки й жінки войовничі, - каже Оксана . - По селах воєнну справу знають. По лісах багато криївок залишилося. У мене свекор - лісник. Говорить, що всі знають, де вони є. Але воювати з білорусами люди не хочуть. Багато родичів серед них. Місцеві кажуть: "Не уявляємо, що білоруси прийдуть і стрілятимуть у кровну рідню".

Ще одна перешкода для імовірної атаки з Білорусі - розмиті через незаконних копачів бурштину дороги.

- По дикому місці не пройдеш. Багато болот і багато перемито місцевості. Щоб дістати бурштин, помпою на страшну глибину заливають воду і робляться ніби печери, а зверху - сипучий пісок, - додає Оксана Самковська.

3700

гектарів ярої пшениці засіяли на Рівненщині на 29 березня. Це половина від запланованого. Також попри війну тут сіятимуть цукрові буряки, овес, горох.

×