Як виготовляють "Джмелі", що нищать окупантів - фото

17

На Вінниччині ветеран російсько-української війни Вʼячеслав Стражець розробляє дрони для Збройних сил України. Виробництво відкрив після втрати правої руки на фронті.

Військовий збирає дрони-камікадзе "Джміль". Вони призначені для доставки припасів та знищення солдат, обладнання та легкої бронетехніки ворога.

Також у Вінницькій області розвиває власну друкарню інший ветеран Олексій Логачьов.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у підприємців. Вони розповіли власні історії та поділилися секретам ведення бізнесів під час великої війни.

СМЕРТЕЛЬНІ "ПОДАРУНКИ"

38-річний Вʼячеслав Стражець веде довгими темними коридорами. Всередині прохолодно та іде луна від кожного кроку. У маленькій кімнаті з одним з вікном зустрічає його дружина Тетяна. Викладає на стіл бутерброди і власноруч спечений торт. Вʼячеслав вмикає чайник, шукає заварку.

- Зараз попʼємо чаю, - говорить і нарізає торт.

Кабінет обставлений скромно: деревʼяні столи зі стільцями і мʼякий, трохи зношений диван. На залізному стелажі під стіною акуратно розкладені робочі інструменти, деталі для дронів і вже готові "Джмелі".

 

Пішов у військкомат добровольцем на другий день повномасштабного вторгнення, згадує Стражець.

- До цього в армії не служив. Працював інженером на залізниці, а пізніше далекобійником у Європі. Тоді готував якраз візу для роботи, але вже розумів, що не встигну, - розливає чай у чашки. - Спершу служив у роті охорони в області, а потім перевели на схід у складі батальйону "Ангели Вінниччини". Обслуговував важкі кулемети. Багато побратимів загинуло з мого відділення…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бейбі-бум у зоопарку, що вижив під окупацією

У серпні 2022-го у бою В'ячеслав втратив праву руку. Після тривалого лікування повернувся у цивільне життя.

Фото: Лілія МИЦКО

- Зрозумів, що працювати на колишній роботі вже не зможу, - каже. - Тож ще на другий день в лікарні став думати, чим зайнятися. Спершу планував робити саперні лопатки, яких мені завжди не вистачало на фронті. Але згодом натрапив на інформацію про дрони. Почав її вивчати. Зрозумів, що безпілотники, як конструктор лего. Можна збирати будь-які під певні задачі. А потрібні знання можна легко здобути в інтернеті. Там море інформації.

Вʼячеслав пройшов багато курсів з виробництва безпілотників. І почав виготовляти свої дрони.

- Замовив комплектуючі, зібрав перший апарат. І успішно його розбили з сином, - сміється Стражець. - Син сказав, що запускали в "нещасливому" місці. А вже вдалий політ здійснили на мій день народження. Тоді ледь поліцію не викликали на нас. Перші дрони допомагали збирати дружина й син. Я їм всі руки попік, бо працював паяльником.

Гроші на розвиток справи В'ячеслав отримав від "Українського ветеранського фонду": подався на грант, який отримав з першого разу. Свої безпілотники назвав "Джмелями".

- Вони носять "подарунки" (ворогу. - Gazeta.ua) за призначенням, - посміхається чоловік.

 

"Джмелі" здатні нести вагу до 1,5 кг і рухаються зі швидкістю 100 км/год. З моменту збору першого дрону минуло вже дев'ять місяців.

- Помилки (під час збору техніки. - Gazeta.ua) дороговартісні, звичайно, - зізнається Стражець. - Ми розбивали дрони вартістю $300. І у перших безпілотниках щоразу якісь запчастини треба було міняти. Літає у мене 14-річний син, бо сам я не можу. Купили пульт для керування дронами, окуляри. Замовив компʼютер і 3D-принтер для друку комплектуючих: тримачів, захисних деталей для двигунів.

Розробками Вʼячеслава цікавляться також агрофірми. Замовляють дрони для обприскування полів. Та вони ще поки у розробці через нестачу спеціальних деталей.

 

- Дрони - це другі руки людини, які виконують важку і небезпечну роботу набагато швидше і безпечніше. Їх також можна застосувати для розмінування територій після всіх доопрацювань, - веде далі чоловік. - Наше покоління не готували до війни, а я хочу, щоб мої діти були до цього готові. Син має знати, як керувати дроном. Має володіти навичками тактичної медицини.

До свого виробництва Стражець долучив також пораненого побратима та найманого робітника. Збір одного дрону у нього займає до трьох годин. Перші ж апарати робили біля тижня.

ГЛУХИЙ КУТ

Підприємець сідає за стіл. Бере інструменти механічним протезом із залізними гачком. Спершу збирає раму. До неї чіпляє двигуни, антену, камеру, приймач і батарею. Комплектуючі замовляє за кордоном. Кожна деталь вартує близько 2-2,5 тис. грн.

Собівартість дрону залежить від завдань, які буде виконувати. Мінімальна вартість безпілотника - від 12,5 тис. грн. Зараз дрони Вʼячеслава допомагають бійцям на сході виконувати бойові завдання. На дрон можна встановити камеру - це дозволяє вести розвідку.

 

- Mavic (невеликі квадрокоптери затребувані на фронті. - Gazeta.ua) замінити таким дроном неможливо. Для мене головне аби "Джміль" долітав до місця призначення, - розповідає бізнесмен. - У дронах немає межі вдосконалення. Планую масштабуватися, як зароблю грошей. Головна мрія - допомогти вигнати ворога з нашої землі.

Тетяна завершує сервірувати стіл. Стає біля вікна та ніжним поглядом огортає чоловіка. Вона допомагає В'ячеславу збирати дрони після змін на основній роботі - працює лаборанткою у лікарні.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Росіяни мають чим стріляти, а ми - ні" - як бійців тренували до поїздки у США і яку правду про фронт вони розповіли

- Нічого такого не робила. Він казав: "Тут потримай, а тут припаяй". Я і виконувала, - ніяковіє Тетяна, згадуючи перші дні виробництва.

- Як для вас почалася повномасштабна війна? - запитую.

 

- 25 лютого чоловіка вже не було вдома. Я зрозуміла, що він вже стоїть в черзі у військкомат. Відмовляла, але В'ячеслав сказав: "Хто, як не я?". Без нього було важко. У нас же двоє дітей - донька й син. Часто спілкувалися, коли був на фронті, - відповідає. - Чоловік завжди був лідером. Дуже розумний, із золотою медаллю закінчив школу, отримав червоний диплом в інституті. Сильний по натурі, постійно іде тільки уперед.

Найважчими для Тетяни були дні, коли чоловік не дзвонив з фронту. Якось їй прийшло повідомлення: "Мене не буде три доби на звʼязку". Цей період був дуже важким, згадує жінка.

- Потім набрав і сказав: "Я вже не там, де був". А я чую звук реанімаційних приборів! Питаю: "Ти в реанімації?". Зізнався… Одразу поїхала в Дніпро, але він мене вигонив: "Що тобі тут робити? Я за кілька днів буду вже вдома!". Але моє діло - бути біля нього. Три тижні загалом провели у Дніпрі.

Поранення не змінило В'ячеслав. Однак він став більш емоційним. Особливо у моменти, коли отримує повідомлення про загибель побратимів. Тетяна це розуміє.

- Треба більше терпіння і любові, - ділиться "рецептом" щасливого сімейного життя.

Вʼячеслав показує, як збирає дрони у спеціальних окулярах. У процесі роботи каже, що у майбутньому правий механічний протез хоче поміняти на електронний.

 

- Ворог налаштувався на довготривалу війну. Я не можу сказати, коли вона закінчиться, - говорить. - Нам треба згартуватись. Не має бути ситуації, коли одні воюють, а інші ні.

- Як загалом оціните виробництво дронів в Україні? - запитую наостанок.

- Армії бракує безпілотників. Поки у державі не налагоджене їхнє виробництво, Росія за місяць виготовляє 100 тисяч дронів, а ми - 10 тисяч, - обурюється чоловік. - Якщо політика держави не зміниться, і треба буде витягувати все за рахунок тільки таких одиничних виробництв як моє, то буде важко. Ми заходимо у глухий кут. У населення закінчуються ресурси, а Росія працює інститутами і вкладається: перелаштовують торговельні центри на виробництва дронів, мают ФАБи, авіацію. Багато в чому нас переважають.

ТРИЧІ ВОЮВАВ

Олексій Логачьов зустрічає на вулиці. Вхід у його друкарню "сховався" за широкими коридорами, що заставлені коробками й старими меблями. У цеху тепло й багато світла - від ламп і з великих вікон. Приміщення тісно заставлене столами, принтерами й іншим друкарським обладнанням.

Посеред кімнати на одному з принтерів сидить ряба кішка. Бусінка кволо піднімає голову, щоб роздивитися гостей. Олексій тримає на руках її подругу - Лапочку зі сніжно-білою шерстю.

 

- Я потрапив у поліграфію ще в 1993 році, бо дуже їсти хотілося, - згадує Олексій і гладить кішку. - Дуже сподобалася ця справа і у 2008 році відкрили друкарню. Виготовляємо етикетки, журнали, бірки, меню, постери, календарі, плакати - усе, що можна надрукувати на папері у рамках закону.

Чоловік тричі брав участь у війні. Перший його бойовий досвід був в Афганістані, а у 2014 році пішов воювати на схід.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Виходив на прострілених ногах. Отримав чотири кульових" - "Удав" про плани РФ, завдання України і мобілізацію

- На той час мав досвід, як це я його буду ховати від хлопців. У кінці 2016 року мене списали після контузії і я повернувся до своєї справи, - розповідає ветеран. - У 2022-му знову війна. Я хлопцям подзвонив, домовилися, де зустрінемося і 24 лютого вже були в частині. 26 лютого стояли біля Новолуганська у складі 30-ї бригади. У серпні отримав контузію. Тоді списали вже остаточно.

 

Після повернення з фронту бізнес Логачьова переживав не найкращі часи. Шукав можливості й побачив конкурс від "Українського ветеранського фонду".

- Подав заявку, але з першого разу нічого не вийшло, бо мізки після контузії взагалі не працювали, - зізнається чоловік. - Вдячний фонду, бо експертна рада ретельно розписала помилки, які зробив. Коли побачив, що відкрили новий конкурс, то подав другу заявку. У результаті вдалося купити цю цифрову друкарську машину. Це останнє покоління, вона дає дуже якісний відтиск, має високу швидкість. Я з цими апаратами довго працюю, але дійсно це - найкраща машина. Другий етап у проєкті - компʼютерне обладнання, третій - станок для гарячого тиснення. Зараз дівчата роблять його вручну і сміються, що не беру з них за фітнес, бо треба рукою багато сил докладати.

Також Олексій встановив у друкарні кондиціонер, без якого неможлива робота друкарської машини. Для якісного друку необхідні правильні кліматичні умови, та й у приміщенні взимку холодно, говорить.

 

- Ветеранської політики в Україні немає, - розказує Логачьов про проблеми військових після повернення з фронту. - Те, що робить ветеранський фонд - це дуже добре. Але після 2014 року було півмільйона ветеранів, а зараз - понад мільйон. Гранти на бізнес виграли ж близько 500 чоловік.

Зараз чоловік друкує посібники з "дорожніми картами" для військових і ветеранів, які допомагають розібратися у складних питаннях. Також Олексій розвиває власний проєкт - виробництво значків для членів родин загиблих бійців. Створює їх за власний кошт.

×