Неподалік музею Полтавської битви в Яківцях на околиці Полтави заростають чагарником давні поховання. За словами селян, це могили місцевих людей, дехто загинув у Другу світову війну. Історики припускають, що тут поховані викладачі з церковно-парафіяльної школи XIX ст.
— Могил було більше, але згорнули бульдозером, як прокладали дорогу. Десь було і поховання батюшки з місцевої церкви. Над ним стояв великий камінь. Але його кудись забрали в 1990-х. Я тоді маленький ще був. Ті могили, що залишилися — тутешніх людей. Дехто з них загинув у Другу світову війну, — розповідає місцевий мешканець Павло Руденко, 34 роки.
На узбіччі сім поховань. На одному надгробку згадані двоє людей із прізвищем Семенови. Вочевидь, подружжя. Обоє народилися позаминулого сторіччя, померли понад 100 років тому. Поруч на камені згадують дівицю Марію. Ці два надгробки — найстаріші. Сліди свідчать, що верх каменів вінчали якісь металеві деталі. Але зараз кріплення розбиті.
На інших могилах дати смерті припадають на радянську добу. Доглянута лише одна могила, решта — занедбані.
— У XIX сторіччі на місці нинішньої 24-ї школи була церковно-парафіяльна. Там, де зараз інститут свинарства — учительська семінарія. Могли тут ховати людей, які викладали або допомагали при церкві. Це точно не сільське кладовище. Бо таке є далі в Яківцях, — розповідає архітектор із Полтави Артур Ароян, 31 рік. — У нинішній будівлі музею Полтавської битви раніше був шпиталь. Для військових часів Турецької війни 1877–1878 років. Тоді полтавські полки брали участь у боях за Велико-Тирново. Можливо, жінки допомагали в шпиталі. Тому їх ховали неподалік. 1949 року музей Полтавської битви за рішенням головного архітектора Полтави Лева Вайнгорта перевели в нове приміщення. Тут він і донині.
У могилах, які вінчають червоноармійські зірки, могли ховати поранених в Другій світовій війні. Одна з могил доглянута краще. На звареному з арматури надгробку акуратна табличка. "Ласло Антон Петрович. 1925–1943".
— Тут похований рідний брат мого сусіда, Олександра Петровича Ласла. Скоріш за все, молодого Антона поранили у війну, — розповідає місцева мешканка Людмила Біла, 63 роки. — Олександру Петровичу зараз 91 рік. Він практично не ходить, могилу доглядає його дружина.
На ще одному надгробку напис "Странница дівиця Марія. Прошу помолиться". Жінка на ім'я Марія була якось пов'язана із церквою, говорять селяни.
— За могилою дівиці Марії дивляться служителі місцевої церкви. Я чула в дитинстві, вона була дуже шанована, — додає Людмила Біла.
8 
Коментарі