"То як знайти закордонного жениха? — запитує колишня однокласниця.
У нас є багато спільного: ми обоє вчилися музики, обоє філологи, обоє страшенно схожі на своїх мам, тільки вони з мамою — високі, худі, руді та вбрані в чорне, а ми з мамою — маленькі, кругловиді, русяві та вбрані у невизначений полтавський колір, відомий як "веселеньке". Я поїхала до Києва навчатися, а вона лишилася в рідному місті, вийшла заміж, народила дитину, та шлюб не склався. Могло бути й навпаки.
Однокласниця з мамою зайшла на чай до нас у Полтаві, і в розмову незабаром вплелися оті женихи. Бо що таке закордонні женихи? Це — багатство, гламур, нестерпна легкість буття. Це полуниці з шампанським, спонтанні вікенди в Парижі, любов і спільні кредитні картки.
Вийшла заміж, народила дитину, та шлюб не склався
Закордонні женихи — так вона вірила — просто не знають про мою однокласницю, а тому й не їдуть до Полтави. Вона допитувала мене, якою агенцією треба скористатися, щоби повалили женихи. А я все щось не те їй казала: що треба вчити англійську, що це довгий процес, а найгірше, що закордонні женихи — це часто інше: підтоптані, підстаркуваті, підгулялі. Фермери, столяри. Козоводи в горах Греції. І лише один на тисячу — такий, як їй здається, а тоді навіщо йому їхати в Полтаву спілкуватися з незнайомкою через перекладача? Я запропонувала їй одного свого приятеля-адвоката, але він забагато бухає, та ще й чорний, як чобіт. Її мама нервово засміялася, і ми зам"яли цю тему.
Минув рік, і однокласниця написала мені: мовляв, то як там женихи? Що нового? Нового, звичайно, нічого. Але я тепер думаю, що їй, мабуть, і не треба ті женихи. Просто коли вона закінчує роботу, забирає сина зі школи й починає варити борщ, треба про щось мріяти. Ось для цього й годяться закордонні женихи, вікенди в Парижі і любов, що не потребує слів.
1 
1
Коментарі
6