Привіт, кумо! Повертаюся з англійського міста Лідс. Їхній університет запрошував мене перекладати лекцію відомого своєю неординарністю українського режисера Андрія Жолдака. Лекція мені сподобалася. Жолдак бігав сценою й казав:

— Актор має вібрувати, як травинка при подиху вітру! Що таке театр майбутнього? Злітати у відкритий космос на довгому шнурі, де існує вільний закон думання!

Я перекладала ці всі речі англійською. Чорт зна, що це значить, думала я, хай аудиторія сама розбирається. Але люди його розуміли. Коли Жолдак розповідав, що дає акторові уявний хвіст, який волочиться за ним по сцені на репетиціях, публіка кивала і схвально мурчала. Після лекції народ говорив, що актори справді крилаті мурахи. На хвильку мені захотілося також вивчити модерний театр, щоб зрозуміти цю чудасію. Але потім я зустрілася зі знайомим поетом, ми пішли поїсти до індусів, і розмова перейшла на близьку нам літературу.

За Брежнєвим біжить Суслов

Театр повернувся вночі. Мені приснилося, що пишу оперу про Брежнєва. У першому акті він іде полем із волошками, і йому хочеться впасти, розкинувши навхрест руки, в український лан. Але за ним біжить Суслов і співає арію про Анголу, на яку чигає світовий імперіалізм. Брежнєв співає у відповідь, що він не хоче більше бачити жодної пики з політбюро. Але обов"язок кличе, і от він уже в Кремлі, треба відправляти зброю і політруків до Анголи, і бідний Брежнєв співає арію проти капіталізму. Суслов відбирає в нього останню заховану в піджаці ромашку, і в цю мить ми розуміємо, що Брежнєв-людина помирає, а на його місці виникає Брежнєв-генсек. Все це італійською, бо ж опера. Роль Брежнєва я сама й виконую, в накладних бровах. А Жолдак із-за лаштунків кричить: це театр майбутнього!

Просто цирк якийсь.

×