Привіт, кумо! Відсвяткували з чоловіком три роки весілля. Хоч річниця припадала на середу, ми сходили в ресторан у суботу: в робочі дні надто втомлюємося.
У суботу я встала пізно, взула махрові капці і пішла у вітальню дивитися телевізор. На канапі уже сидів Дарел у своїх махрових капцях. Ми дивилися якісь американські комедії, політичні ток-шоу, Олімпіаду. Канапа приємно обіймала, підтримуючи наші болящі спини. Капці гріли. Зрештою настав вечір, і далі відкручуватися від ресторану стало неможливо. Ми стягнули свої тіла з дивана, помили їх, одягнули в гарний одяг — і одразу настало свято. Нам дали хороший столик. Ми говорили про любов, я відчувала себе елегантною, і від цього моя красномовність розцвітала. Я навіть поспілкувалася із шеф-кухарем по-французьки!
Повернувшись додому, ми налаштувалися романтично продовжити вечір. Але босоніжки на високих підборах натерли, я перевзулася в капці, і одразу думки поповзли до дивана і телевізійної кнопки. Зняла капці — і романтичний вечір повернувся.
Десять років тому в мене не було капців
Як я ненавиджу капці! Я здригалася від вигляду драних, засмальцьованих капців друзів і родичів, від латаних капців з притоптаними задниками моєї сусідки по кімнаті в гуртожитку. Моя нелюбов до них могла порівнятися хіба що з нелюбов"ю до халатів. Я ненавиджу речі, які перетворюють мене на безформну кулю без права відходити більш ніж на десять кроків від плити. Але мама привезла нам по парі капців із полтавського базару. І тепер я сиджу в них на дивані, хоча могла би бути в книгарні, на виставці, на концерті класичної музики. Десять років тому в мене не було капців — і не боліла спина. Зараз вони є, і спина болить. Капці — корінь зла.
І я повністю перед ними безсила.
1 
1
Коментарі
7