Із фото на сайті знайомств зиркало чоловіче обличчя в окулярах, обрамлене баранячими кучерями і ріденькою, не зрозуміло для чого заведеною борідкою. Ну й ботанік!
Вуді назвався канадським програмістом, який щойно переїхав до Лондона. Він виявився в міру цікавим співрозмовником, і я запросила його на оперу Стравінського, куди кавалери добровільно не ходять. Вуді дуже зрадів. Він боязко поправляв мою зачіску і взагалі нерівно дихав. Але щось у ньому було не те. Я вирішила, що дуже зайнята найближчим часом.
Вуді чи не щодня писав по електронці, нарікав на простуду й погоду. Я все була зайнята. І от одного ранку його лист почався так: "Я збрехав тобі. Я одружений".
Сторінки три Вуді розповідав, яка гадина його жінка (це їй запропонували контракт у Лондоні), ділився нецікавими інтимними подробицями і зрештою виявився професором математики. А наприкінці, щоб задобрити, запропонував квиток на лекцію найвідомішого фізика світу Стівена Хокінга у Кембриджі. Я вже почала писати, куди йому треба піти, але, як на зло, саме в той день збиралася в Кембридж, саме ці кілька годин мала вільні, а лекція була про космос.
Я збрехав тобі. Я одружений
І ось ми з присоромленим професором сидимо в аудиторії з найвищою концентрацією лупи й інтелекту в світі. На сцену вивозять Стівена Хокінга в інвалідному візку. Паралізований, він спілкується, вибираючи очима слова на екрані. Кажуть, жінка-медсестра його била. "Люди мусять заселити планети земного типу, аби в разі катастрофи людство вижило як вид", — читає комп"ютер слова Хокінга. Людство в його словах постає як щось велике, шляхетне, варте порятунку. А насправді людство і складається з таких, як жонатий математик, я і Стівен Хокінг; із людей, яким і на Землі було б непогано, аби лише нас любили. Хоча інколи здається, що легше полетіти на Марс.
1 
1
Коментарі
68