Привіт, кумо! Оце була в Черкасах. Там дуже мило люди розмовляють, геть як у нас. Із м"яким "ль". Запитала в готелі, як знайти канцтовари.
— Ви отако заверніть по... — жіночка почала називати вулиці, якими я ніколи в житті не ходила. Напарниця скритикувала:
— Вони так нічого не поймуть, як ти розказуєш! Хай вони підуть отако...
— Так їм же нада канцтовари, вони должні піти осюдою!
Сподобалося, що мене називають у множині: "вони". Чемні в них люди. А були ж наші.
У Черкасах мені ще сподобався Дніпро. А був же наш!
Сподобалося, що мене називають "вони"
Ми обговорювали, чи можна побороти кризу в окремо взятій області. І я вирішила, що цією областю має стати історична Полтавщина. Треба відібрати споконвічні полтавські землі в загарбників — Черкащини, Київщини, Чернігівщини. Шевченко і Жежера стануть нашими, Котляревський, Маруся Чурай, Гоголь і так наші, Франко хай уже буде їм. З рештками деморалізованої Черкащини й козацьким Запоріжжям домовимося про вихід Дніпром до моря. Нафти і газу своїх нам цілком вистачить. Вареників — навалом. Університет, медінститут, сільгоспакадемія, військове училище свої. Тюрма й дурдом також є, курорт у Миргороді. Військовий завод відновимо, будемо продавати зброю Індії. Придушимо кременчуцький сепаратизм, але КрАЗи будуть офіційними машинами уряду, щоб начальство видно було здалеку. Розвинемо свинарництво. Суржик стане другою офіційною мовою, це я беру на себе. Гімн і герб у нас уже є. Історичною столицею буде Диканька.
Тільки-от як керувати усім цим благодєнствієм, хтозна. Бо й гетьманів нам також не бракує. Як і на сусідній Україні.
1 
1
Коментарі
6