Привіт, кумо! Я вчора не спромоглася зробити людину щасливою.

Подзвонила мені якась дівчина і сказала, що ми знайомі. Трохи не подруги. Я насилу пригадала, що та дівчина була з польського міста Краків і носила претензійне ім"я Макс, хоча насправді звалася Мариська. А познайомилися ми два роки тому на якійсь вечірці.

Вона запропонувала вийти разом на каву. Ми домовилися про зустріч. Дорогою я пригадувала, що вона собою являє: говорити ж про щось треба. Здається, вона знімала постмодерне кіно. Я подзвонила приятелеві, який був на її прем"єрі.

— Я досі здригаюся, — сказав він. — Це була фактично порнуха із нею в головній ролі, ще й нудна.

Вона молодша за мене на цілий рік

Макс запізнилася і зайшла у кафе, саме коли я вгризлася у смачну середину бутерброда.

— Мені так натерло ногу! — запхикала вона просто з порога, зняла туфлю і показала мені водянку на великому пальці босої (у січні) ступні. — Ось яка велика вавка! Ой, вибач — ти ж їси, а я тобі показую ногу, ха-ха!

Поки я дожувала і змогла відповісти, вона вже розповідала про хлопців, які за ці два роки хотіли з нею одружитися, а вона з ними — ні. І всі вони були такими красивими, багатими, талановитими, але їй рано віддаватися одному чоловікові. Вона ще молода, куди молодша за мене — на цілий рік. Так що в закоханих вона живе максимум півроку. А потім бере і йде, хоч вони й лютують, і називають її неглибокою, дурною красунею...

Ось для чого я була їй потрібна: у неї, королеви підліткових дискотек, закінчилися друзі, які вважали її красунею. Часи, коли людей за обідом захоплював вид її босої ноги, минули чверть століття тому. А нічого кращого вона відтоді не вигадала. І я їй не допомогла. Бо вона, на жаль, зовсім не красуня.

×