"І шоб я тєбя відєл с одной ногой, а ти мєня однім глазом!" — каже Ігор. Ми говоримо про одеські прокльони, яких уже нема, і про одеські історії, про які хоч оперу пиши.

Ігор, мій приятель, півжиття тому виїхав до Мюнхена. Але лишилися і там іще люди. На Ігоря вийшов приятель дитячих років. Спільна приятелька написала Ігореві: мовляв, такий-то передає привіт. А що ж він сам не напише? Ой, а він зараз не може. Як з"ясувалося, такому-то ще сім років сидіти, п"ять він уже відсидів, і він може подзвонити, може навіть фотку прислати з "АйФона", але тільки після десятої вечора: тюрма є тюрма, порядок потрібен.

Сидіти, писав приятель Ігоря, непогано. Камери на 12 чоловік — і сидять у них по 12. Годують добре, телевізор є, мобіла, навіть самогонний апарат. Ось у співкамерника день варення, приятель бражку бодяжить із цукру і дріжджів. Теща передачі носить, бо жінка щось змарніла, то він їй сказав, аби відпочила.

Годують добре, телевізор є, мобіла, навіть самогонний апарат

Приятель досиджувати строк не збирається. Він узагалі сідати не збирався: судді дав 42 тисячі доларів. Той, мабуть, довго вираховував, скільки саме йому треба, що попросив акурат 42. Але несподівано заартачився прокурор, і довелося таки сідати. Приятель не уточнив, чи віддав суддя гроші й чому він розраховував, що прокурор погодиться на халяву відпустити звинуваченого в організованій злочинності.

Зате слідчий, каже, трапився кльовий: порадив переписати своє майно, бо світило з конфіскацією. "Врятував" багато. "Тільки вийду — одразу до тебе махну, в Мюнхен, — порадував Ігоря приятель. — Український внутрішній паспорт у мене відібрали, але закордонний не відібрали!"

І от тепер Ігор не знає, радіти йому чи ні.

×