Привіт, кумо! Спішу тебе запевнити, що Британія дала Україні так мало голосів не завдяки, а всупереч моїм зусиллям. У суботу ми зібрали натовп народу, насмажили шашликів, відкрили по пиву і сіли дивитися фінал.
Дивилися Євробачення й раніше — з американцями, індусами, канадійцями. Стрибання напівголих дівчат на сцені слугувало лише тлом для вечірки й приводом для жартів. Цього ж разу зібралася компанія з країн-учасниць: України, Литви, Туреччини, Британії та Іспанії. Я занервувала, що вони захочуть голосувати за свої країни, а це в мої плани не входило. Тому попередила гостей, що шашлик не безкоштовний.
Коли виступала Лобода, від сорому за катастрофічний несмак і відсутність будь-якого сенсу в пісні, за яку проголосувала українська нація, у мене горіли вуха.
— Оце так шоу! Тепер я точно голосуватиму за Україну.
— Поки що — найкраща пісня! Тільки що таке "бом-бом"?
— А яка пристрасть!
Тепер я точно голосуватиму за Україну
Ще й знущаються, подумала я. Проте дуже вже з великим ентузіазмом вони відгукнулися на пісню про антикризову дівчину. Я збагнула: вони говорять щиро, бо їм страшенно соромно за власних виконавців. Литовка плювалася від Литви, британці матюкали автора пісні Ендрю Ллойда Вебера, турок узагалі вийшов під час виступу Туреччини, ірландка раділа, що її країна не пройшла до фіналу, бо вона б не пережила цієї ганьби, а іспанець сказав, що він і не іспанець зовсім.
І мене осяяло: Європа — наш спільний дім, де бідні й багаті, білі й коричневі, християни й мусульмани однаково тащаться від попси. Раз на рік ми згадуємо, що нам нічого ділити, бо в Європі зараз немає війни. Зате є Євробачення, де Сербія голосує за Боснію, російська пісня лунає українською, а Лобода перемагає кризу голими руками. Чи радше ногами.
1 
1
Коментарі
24