Мої сни

Привіт, кумо! Я, як ти знаєш, людина не забобонна, і чхати хотіла на чорних котів, порожні відра, п"ятниці тринадцятого, пристріти, гороскопи, шептання й виливання воском. Пурга це все. Шкода хіба людей, які руйнують життя собі й іншим через цей ідіотизм. Не вірю я і в пророчі сни. Але іноді щось як приверзеться — не можеш викинути з голови. І найгірше, якщо вві сні щось погане трапляється з сестрою.

Так і вчора: спочатку вві сні все було о"кей. Заходжу додому, а там сидить мама і грає на гітарі джазовий стандарт. Кажу, ти ж тільки "Светит месяц" на одній струні могла бринькати, де оце раптом взялося? І тут із кухні визирає Сєва Новгородцев, легенда російської служби Бі-Бі-Сі, з яким я іноді вітаюся в коридорі. Каже, це я навчив. А ще ми з твоєю мамою розучили хореографію з балету "Жізель". Вона як приїде в Полтаву, там усі полягають.

Я прокинулася від власного крику

Переснилося це, і почало снитися страшне — про сестру. Я прокинулася від власного крику: "Боже, дай дитині спокій, бери мене вже, як тобі там нудно! Що ти від неї хочеш?".

Надворі була глупа ніч. З ліжка позістрибували коти, налякані моїм стогоном, чоловік уві сні закрив вуха подушкою. Я довго не могла зрозуміти: те страшне — сон чи правда? Тільки вийшовши надвір і подихавши свіжим повітрям, повернулася до цього світу.

Але ж сон — це реальність, над якою ми не маємо влади. Не сказати, що ми її сильно маємо над звичайною, денною реальністю, але поганий сон підвладний лише доброму. І сьогодні я спала до упору, доки не передивилася вві сні всіх родичів і друзів. І в усіх було все добре, і сестра щасливо сміялася, і її сміх був дзвінкіший за крики чайок і недільні церковні дзвони, які також прийшли до мене в сон.

І от тепер можна вставати і йти в день.