Москва

Приятель, патріот неіснуючої держави Югославії, колись подавався на роботу в один із великих банків, аналітиком зі Східної Європи. Але виставив одну умову: ніколи щоб його не посилали в Москву. Банку такий аналітик виявився непотрібний, і знайомий пішов на роботу в інший банк — який послав його в Індію, в Мумбаї, де він мусив пересуватися на рікшах між слонами, жебраками і відходами.

Я заперечила, що в Москві насправді класно. 18 років тому ми з мамою успішно з"їздили туди нічним поїздом із Полтави й купили в ЦУМі багато ковбаси.

Москва взагалі не одна, їх кілька. В одній Москві після війни в армії служив мій дід. Він набрався культури і привіз звідти заліза на хату.

В іншій Москві проводили Олімпіаду. У тій Москві завжди водили хороводи веселі, щасливі діти різних народів, білі, жовті, чорні. З тієї ж Москви двоюрідний брат привіз у село бананів.

Геть інша Москва слугувала за взірець демократичних перетворень, дискусій, безстрашної журналістики.

Ми з мамою купили в ЦУМі багато ковбаси

Потім виникла Москва, де менти шмонали хохлів, чурок і абреків, а "Дитячий світ" красувався рекламою про те, що тільки лох не носить "Прада". У цю Москву й не хотів їхати приятель.

Є ще Москва, якої ніколи не було, — вигадана, романтизована, з конфєтками й бараночками, золотими куполами й загадковою російською душею. Всі ми, навіть ті, хто вдавиться, перш ніж зізнається в цьому, співали пісень про ту Москву.

А ще є просто велике місто, з тими ж клопотами, нервами і небезпеками, як і в інших великих містах. Де так само треба вранці їхати на роботу на метро, і так само — як і в Лондоні, Токіо, Нью-Йорку чи Мадриді — чийсь брудний рюкзак може виявитися останнім, що ти побачиш у своєму житті.