Привіт, кумо! З"їздила в Ліверпуль по роботі, на конференцію дерматологів. На три дні конференц-центр заполонив світ псоріазу, екземи, прищів і лупи. Але я поїхала слухати доповідь про отруєння діоксином, яку читав швейцарський професор Сора.

Він розповів про те, як діоксин впливає на обличчя, як медицина нині робить прогрес у цьому питанні завдяки хворобі президента України, і що його пацієнт дуже страждав, але, попри страшний біль, ходив на роботу. Я згадала, як моя колега повернулася з мітингу влітку 2004 року закохана у Віктора Ющенка, а коли його отруїли, плакала.

Дорогою на вокзал у таксі зі мною сіли літня жінка та її доросла донька. Спитали, що мене привело до Ліверпуля.

— Так, ми вашого президента добре пам"ятаємо ще до отруєння, — сказали вони. — Який він був красень! Це ж треба таке зробити з людиною.

Уже з Лондона я подзвонила мамі.

Пацієнт дуже страждав, але ходив на роботу

— Щойно ось тут на одному радіо говорили, що то у Ющенка ускладнення після пластичної операції, яку йому провели у Франції, — говорить вона. — І не соромно твоїм колегам?

Уночі я прокинулася від противного відчуття в шлунку. Вечеря просилася на світ Божий. Ніч я прообіймалася з унітазом, гадаючи, чим же я могла отруїтися. У голову лізли параноїдальні думки про те, що Ющенка отруїли, ось і мені недобре. Вранці, похитуючись, я пішла на роботу, бо Ющенко ж ходив і в гіршому стані. Але на роботі я подумала: чи оберуть мене за це в президенти? Навряд чи. І пішла додому.

Розлад шлунка минувся. Але я оце думаю: хто зна, журналістика брудна професія чи чиста, а руки після роботи мити треба.

×