Маріо

Маріо кладе руку на моє коліно. Я відсуваюся, він підсувається. Зрештою ми опиняємося перед носом у гумориста, жарти якого майже нікому не смішні.

Побачення всліпу — ризикова штука. Я не говорю тут про ризик для життя і здоров"я: він куди більший для дівчат, які насмоктуються до втрати пульсу щоп"ятниці в лондонських барах і їдуть додому в неліцензованих таксі. Але ризик витратити цілий вечір на придурка — високий.

Маріо заввишки з мене. Це не страшно — я ж не якась там неглибока тьолка, якій подавай високого, красивого й багатого. Маріо із сицилійського містечка поблизу Корлеоне — батьківщини мафії. Більшість його двоюрідних та троюрідних братів у мафії, а він от у Лондоні займається маркетингом. Це також терпимо: людина не обирає місце народження і рід заняття своїх кузенів. Але є речі, яких не можна пробачити італійцю. Я пропоную піти поїсти чогось італійського, сподіваючись на експертну пораду, і він веде нас в італоподібний ресторан, про який чув від англійських колег, які ніколи не були в Італії. Ресторан паршивий, спагеті переварені і глевкі.

Більшість його братів у мафії

Поївши, ми йдемо дивитися комедійне шоу. Не смішне із самого початку, воно стає нестерпним, коли Маріо починає голосно відповідати на тиради гумориста, і той із вдячністю хапається за цю соломинку. Маріо постає для вдячної аудиторії, якій нарешті є з кого посміятися, ідіотом, педофілом і чомусь лікарем-убивцею. Маріо також радіє від цієї уваги і все сильніше хапається за моє коліно.

Коли шоу закінчується, я з радістю тікаю додому. "Фригідна синя панчоха!" — чую я крик душі Маріо, ступаючи на ескалатор у метро.

Наступного дня він шле текстові повідомлення, одне за іншим, перепрошуючи за таку грубість. І я прощаю. Немає нічого кращого, ніж Маріо, щоб нагадати собі: самотність — не така вже погана штука.