Привіт, кумо! Я недавно написала есе про любов для одного збірника. І не перестаю про неї думати: хіба вмістиш усе в один збірник?
Та й любов бува різна. Ось, наприклад, ми любимо наших котів.
— Чому ми не завели рибок? — сердився чоловік, коли коти походили брудними лапами по дивану.
— А ти пробував коли-небудь чистити акваріум?
Виявилося, що він пробував.
— Мій батько, любитель помріяти про дурні гроші, раз збирався розбагатіти на рідкісних рибках. Тоді він тримав акваріум на чотириста літрів. Чистити його було — поможи мені Ісусе! Якось ми прийшли із церкви, а акваріум тріснув. По кісточки води, скло, скрізь валяються дохлі риби... Батьки так і не розбагатіли — ні на рибках, ні на фінансових пірамідах.
Ми прийшли з церкви, а акваріум тріснув
А я згадала однокласника. Він був менший за мене, а таке не кожен день побачиш. Ми дружили. Він навчив мене грати в шахи і розводити гупій та меченосців. Щонеділі о шостій ранку він стукав у двері — попри сніг, дощ чи мряку — забирав мене, і ми йшли на пташиний ринок по живого мотиля для рибок. Мотиль потім жив у холодильнику і пахнув. Уся його родина була маленька, гарна, роботяща, і мешкала у гарно облаштованому будиночку. Як у казці про ельфів.
Одного дня я гуляла бічними вуличками Полтави зі своїм тодішнім хлопцем, старшим — і куди вищим — за мене, і ми наштовхнулися на цього однокласника. І він усе зрозумів. Ми стали рідше грати в шахи, я закинула ходити на пташиний ринок, і рибки незабаром здохли. Мама сказала, що я для такого працьовитого хлопця надто ледача. Я виросла і вийшла заміж за двометрового Дарела. Чи мав тут значення зріст? Не виключно. Але...
Але я скучаю за ним.
1 
1
Коментарі
9