Привіт, кумо! В усіх нормальних людей є перше кохання. Вони зустрічаються, цілуються і таке інше, а потім розлучаються після школи і згадують після першої сварки з чоловіком. А якби!.. А що, коли б?.. А в мене якось вийшло не по-людськи.
Був у мене хлопець, і був ще... назву його музикант. Музикант був одружений, але коли при першому знайомстві я спромоглася відвести очі від його обличчя й побачити обручку, було вже пізно. Неоковирно, але швидко я записалася в його платонічні друзі, ми говорили про зорі, музику, ніч. Одного вечора я змерзла, і він зігрів мої долоні в своїх. Оце такою була наша дружба.
Стосунки з хлопцем тим часом усе погіршувалися. Я поїхала до Києва на навчання, хлопець поїхав за мною, і почалася зовсім інша драма.
Ти знаєш, що я була закохана в тебе?
Через багато років після того я сиділа і їла бутерброд за своїм столом на "Студії 1+1", коли подзвонив музикант. "Ти живеш у столиці, — сказав він. — Може, знаєш якусь нову музику під феєрверк?". Він покинув гітару й захопився салютами. Я зібрала якісь диски і приїхала до Полтави саме на свій день народження. Була зустріч, букет лілій, нові зморшки навколо його очей. Він постарів, у нього був син. Фігурував також коньяк, і в другій годині ночі музикант вирішив, що кращого приводу для феєрверку, аніж мій день народження, бути не може. Він прокрався в одну державну установу, для якої готував салют, стибрив важезну скриню феєрверків, і ми з громом запустили їх прямо посеред тихої нічної Полтави. Та ці штучні, прекрасні, нетривкі зорі, хоч і крадені, були лише нашими — лише якась бабця ліниво лайнулася з вікна.
— Ти ж знаєш, що я була закохана в тебе? — спитала я.
Він нічого не відповів. Та й що тут скажеш?
1 
1
Коментарі
2