Єстердей!

Привіт, кумо! Ходили з компанією в караоке. Співробітниця мого чоловіка прочитала статтю про нововідкритий бар "Караоке під шампанське". Ну хто ж проти такого? Ми всі набилися в таксі і поїхали його шукати. Насилу вздріли якісь двері серед автозаправок та сміттєзвалищ. І зрозуміли, що шампанське в назві було явним перебільшенням — швидше "П"яне ревище під пиво". Усім захотілося піти геть, але було вже якось незручно. Тому вирішили все-таки збацати по пісні. Незабаром я на все полтавське горло відволала "Леді в червоному" Кріса де Бурга, і всі вже збиралися додому.

Аж тут до бару вломилися дівчата-малолітки. Вони довго показували ксерокопії чужих документів викидайлам, пробували довести барменові, що мають право купувати алкоголь, і не довели. Дівчата відразу окупували караоке і почали співати англійський "Ласковый Май". У вбиральні різко засмерділо "травою". В одну з кабінок їх набилося аж троє.

— Дівчата, там нема туалетного паперу, — сказала я.

Вони обдарували мене тупим поглядом.

— Ну, типу, і що, — відповіла одна з них.

Дівчата, там нема туалетного паперу

За хвилину вони вийшли, шморгаючи ще не звиклими до кокаїну носами. Я відчула досі незнайомий шок — від того, які тепер діти пішли.

Тим часом у барі з караоке тридцятилітні брали реванш. Мої британські ровесники, плече до плеча, волали всі разом єдине, що знали, — пісні "Бітлз": "Єстердей! Олл май траблз?". Малолітки швидко оцінили ситуацію і подалися в підвал, де була дискотека. А ми просиділи до другої ночі, по третьому разу співаючи "Гей Джуд". Це караоке стало "нашим" — ми відвоювали його у малоліток. Є ще порох в порохівницях!

І лише коли до бару ввалився натовп інших тридцятилітніх, п"яних і агресивних, ми здали мікрофон і пішли додому.