Привіт, кумо! Згадала наш з тобою феєрверк.
Голодними студентськими роками, коли в нас на двох було п"ять підробітків і дві сесії, ми часом сідали повечеряти чим Бог послав, зазвичай твоїми пельменями, і мріяли. Колись буде таке: у нас є справжня робота, і ми такі зайняті, що насилу знаходимо час на наших зіпсованих від розкошів дітей, яких гувернантки приводять до нас на заплановану виховну годину між уроками японської та фігурного катання. Однією рукою ми набираємо секретаріат президента, другу нам манікюрять, а третьою гортаємо записник, повний суперважливих для країни зустрічей, на які немає часу. А ще ми п"ємо справжні фруктові соки й викидаємо драні капронові панчохи. Від цих мрій — здавалося, абсурдних — було смішно і трохи прикро, бо соку і цілих панчох усе ж таки дуже хотілося.
Ми танцювали на столах і пили шампанське
Новорічну ніч 2000-го ми зустрічали в готелі "Україна", тому, що виходить на майдан Незалежності. Тоді у нас уже були знайомі телезірки, які й дістали нам номер. Пам"ятаєш наші довгі циганські спідниці? У тебе була чорна оксамитова, у мене – червона з золотою ниткою. Просто Стендаль! Ми танцювали на столах і пили шампанське. Опівночі вибухнув феєрверк, а ми стояли прямо під ним на балконі і сміялися, бо салют тривав вічно, ми були молоді, вродливі і щасливі, а під нами ревів Майдан. Не пригадую вже, де були в той час наші хлопці, але твою білозубу усмішку й рум"янець бачу, як тоді. Під той салют я й загадала: нехай хоч у тебе здійсняться оті наші смішні мрії про успішні кар"єри та фруктові соки.
Так що ти вже вибач, що через кар"єру тобі вічно бракує часу гратися з дітьми, а третя рука так і не виросла. Якби ту мить із вогнями і нами, юними, повернути назад, я б побажала іншого: щоб вона просто тривала вічно.
1 
1
Коментарі
1