"Вел ал ю флом?" — почулося раптом.
Звідки я? Я взагалі-то із села Тахтаулове. Але що про це зрозуміє японець у Мадриді опівночі?
— Я банкіл, — сказав він про себе. Банкір, зрозуміла я. — Я живу в Нью-Йолку.
— О, халасо-халасо, — відповіла я англійською.
Згадалися настанови приятеля Миколи, який зараз живе в Канаді. "Пиркало, — казав він, — ти — дурна. Ти маєш робити, як Влада, — ставив за приклад спільну знайому. — Влаштуйся на роботу на Українську службу Бі-Бі-Сі й вийди заміж за японського банкіра". З Бі-Бі-Сі у мене склалося, а з банкірами пощастило менше. І ось переді мною Тояма Токанава. Хоч голими руками його бери.
— Со ти в житті робиш? — цікавиться банкір.
Пишу різне, кажу.
— О! Я теж пишу! Я написав книжки. Три! А що привело тебе в Мадрид?
— У музей Прадо приїхала сходити, — відповідаю.
— О! О! Я теж малюю картини! — радіє Тояма. — У мене були виставки в найкращих салонах Нью-Йорка!
Помічаю витерті манжети на його сорочці
Від повноти почуттів Тояма пропонує випити шампанського. Або вина. Вино він приносить дешеве. Чомусь це змушує помітити витерті манжети на його сорочці.
Я згадую, що ходила недавно в Королівську оперу на "Аїду".
— О! — підіймає Тояма вгору палець. — А я ходжу в Метрополітан-Опера в Нью-Йорку кожен тиждень.
Треба хоч не сказати, що я прилетіла сюди літаком. Думаю, бо зараз виявиться, що він літав у ракеті на Марс.
— Ти бачиш, яка унікальна зустріч! Доля звела нас у Мадриді, за келихом вина у місяці травні, — заговорив він поезією, підступаючи все ближче.
Я вирішила йти спати, і Тояма викликався мене провести. На чашечку чаю я його не запросила. Він розкланявся і пішов геть, забравши з собою мою мрію про японського банкіра.
1 
1
Коментарі
29