Зустріч Зеленського і Байдена: Україна може виграти тільки за однієї умови

Зазвичай, делегації складають більш відкрито. Журналісти та експерти знають, хто їде. Як мінімум це за декілька днів до візиту делегації оголошують. А зараз бачимо погану ситуацію з деякими депутатами, які потенційно все таки поїхали. Бачимо проблеми навіть з керівництвом делегації. Це загальний тренд нинішнього часу, коли керівник Офісу президента відправляється разом з міністром закордонних справ і є першим номером делегації. А очільник МЗС – другий.

Це складає негативний зовнішньополітичний момент, коли склади делегацій надто сильно залежать від політичної компоненти, а не дипломатичної.

Так можна сказати. Була історія, коли Єрмак намагався оформити власну зустріч з американськими конгресменами. Надіслав листа через своїх лобістів. Тоді Єрмака описували як де-факто віцепрезидента України. Досі у Конгресі його так жартома називають проукраїнські конгресмени. Це негативна тенденція, коли неформальна ієрархія превалює над формальною.

Треба розділити на його власні політичні цілі і те, що необхідно Україні. З точки зору іміджу і політичного капіталу Зеленського – сам факт візиту є перемогою. Він довгий час намагається показати себе як президент, який активний у зовнішній політиці. Візит до президента США – це чи не найбільший виразник такого шляху. Незважаючи на результат, сам факт візиту є позитивом.

З точки зору української державної політики – крім трьох меморандумів, про які писало МЗС, – є ще декілька тем, які треба обговорити на неформальному рівні в особистому спілкуванні двох президентів. В першу чергу, це тема "Північного потоку – 2". Вже була зустріч з Меркель, апріорі зрозуміла позиція Москви, тепер потрібно почути позицію США. Процес переходить у стадію реєстрації, легалізації. Ми вже бачимо, що виникають питання щодо співмірності з Третім енергопакетом ЄС, новою Зеленою угодою ЄС. В цьому контексті важливо почути позицію США. В ідеалі – розробити нашу спільну стратегію дій.

Друге – призначення американського посла в Київ. Це буде чи не найкращим виразником розвитку наших відносин. Докупи із послом – це може бути одна людина – потрібен спецпредставник Державного департаменту або спецпредставник Білого Дому з питань врегулювання конфлікту на сході України. У нас є кейс з Куртом Волкером. І саме такий формат долучення США в цьому питання видається найбільш ефективним.

Третє неформальне питання – План дій України щодо членства в НАТО. Тут має бути наша ініціатива. Маємо приїхати у Вашингтон із стратегіями розвитку реформ. Це те, що від нас чекають.

У кожному з цих питань в України є один шлях – ініціатива. Якщо просто голосно питатимемо, чому ми не в НАТО або казатимемо, що нас зрадили з "Північним потоком – 2" – діла не буде. Це не доросла позиція у зовнішній політиці. Ми повинні пропонувати, виходити з певними ідеями, стратегіями.

Не лише ми потерпаємо від ситуації з "Північним потоком – 2". Це і Польща, Словаччина, країни Балтії, Угорщина – вони висловили занепокоєння. Чому Україні не стати неформальним лідером, не виступити від імені всього східного флангу НАТО? Не заявити, що цей проєкт дійсно загроза безпеці, а тільки не економіці.

Або призначення посла чи спецпредставника – чому б Україні не запропонувати свій підхід? Американці мають декілька сценаріїв вирішення конфлікту на Донбасі, Україна має допомогти визначитися. Це в наших інтересах. Треба допомогти розробити чіткий план.

Якраз на початку війни ставлення до України було скоріше нейтральним на рівні естеблішменту політичного. Наразі бачимо виважений бізнесовий підхід. Це те, що Байден обіцяв нам – "важку любов". Звісно, нас підтримуватимуть, позиція не зміниться, але для розвитку треба виконувати частину нашої роботи – не лише захист незалежності і територіальної цілісності, а ще й процес реформ. Судова, антикорупційна, боротьба з олігархами, реформа системи державного управління.

З точки зору Байдена він свої кроки зробив, чекає, що ми зробимо хоча б якісь кроки зі своєї частини. Так відбувається у бізнесі. Ніхто з партнерів не хоче вивозити за двох. Зараз у США очікують, коли зможуть подзвонити і сказати – маєте хороший результат у реформах.

Треба дивитися, які теми підніматимуть на пресконференції. Тоді знатимемо, що обговорювали в кулуарах, про що говорили делегації, на особистій зустрічі президенти. Якщо піднімуть всі теми, про які я сказав і які МЗС підняв – це буде перший показник, що ми виконали програму, яку планували на цей візит.

Є програма мінімум – підписати всі три меморандуми, що планували, утвердитися у політичні підтримці. Теж добре, але таким чином погано використаємо цей візит.