"Ветеранів відправляють в совкові санаторії.Фахової психологічної реабілітації немає" – очільник Рахункової палати

Понад 83 тис. постраждалих учасників Революції гідності, АТО та ветеранів війни не отримали безоплатних послуг із реабілітації та реадаптації. Міністерство ветеранів не веде належного діалогу з ветеранами і їх організаціями. Війна була з 2014-го року. З 2022-го – почалася широкомасштабна. А державний апарат не перебудувався. Досі працює за інерцією. І це може погано закінчитися. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів тимчасовий виконувач обов'язки голови Рахункової палати Андрій Майснер.

Аудит Рахункової палати встановив, що за чотири роки не сформовані ні повний пакет послуг із реабілітації й реадаптації цієї категорії громадян, ні система їх надання. Чому так сталося? Хто мав би розробити план роботи?

– У нас багато років тому створили Міністерство ветеранів. Це ключове відомство, яке має збирати всі досягнення інших органів та разом отримувати результат. Щоб наші захисники і захисниці, члени їх родин, а також учасники Революції гідності отримували професійну реабілітацію та реадаптацію. Війна була з 2014-го року. З 2022-го – широкомасштабна. А державний апарат не перебудувався. Працює за інерцією. Була якась державна програма, але її належним чином не виконали. На папері є послуги. Але їх пакет не сформований, як це мало би бути. Щоб закривати потреби ветеранів та їх родин, тих, хто повернувся і переживає важкий період, посттравматичний стресовий розлад, родинам, чиї рідні в полоні. Є фрагментарні зусилля, але це не цілісна державна політика.

Понад 83 тисячі ветеранів – це тільки те, що ми встановили в аудиті – не отримали якісних і доступних послуг з реабілітації. Зараз Мінвет реально взявся за виконання наших рекомендацій. Бо якщо цього не буде, то державу чекають страшні наслідки. Всі, хто на фронті, мають ПТСР. Тільки ступінь різний. Людина переживає на війні неймовірно жахливі речі. Коли побратим поранений чи ти сам отримав травми, коли хтось загинув у тебе на очах, залишився без кінцівки. Цим людям потрібна реальна підтримка, а не паперова. Бо людей направляють у совкові заклади, поють фіточаєм та мінералкою, дають поплавати у гидотних басейнах. Ветеранам потрібна фахова повноцінна психологічна реабілітація. Тому що коли відправляють на фронт, люди проходять медичну комісію. А коли назад повертають – є механізм цього повернення? Немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Скандали з військкомами: чому влада звільняє всіх обласних керівників та чи спрацює ця ставка

Частина людей вже повернулася з фронту. І багато хто втратив кінцівки у боях, їм потрібне протезування. Де адекватна програма з протезування? Якби не міжнародна допомога і донори – була би повна трагедія. Вони зараз виручають. Профільні відомства не мають належної взаємодії між собою, координації та системної роботи. Не вистачає спілкування конкретно з тими, кому маємо допомагати.

Що саме недоотримують ветерани? Які послуги мала би надавати держава?

– Щоб визначити, чого потребує ветеран, треба з ним професійно поспілкуватися. І звичайному психологу з цим може бути складно розібратися. Військовий ПТСР – це зовсім інша справа. Треба враховувати специфіку. Держава вже мала би замислитися, чи достатньо зараз фахівців. Скільки зараз військових, які воювали з 2014-го, і могли би зараз долучатися до адаптації ветеранів. Ті ж воєнні психологи.

Треба до людини підійти і зрозуміти, що їй потрібно. І якісно надати послугу. Цього зараз взагалі не існує. У нас є цільова програма з реабілітації та адаптації. Кількість стандартів у ній зменшили з 15 до 5. Замість нарощування темпів надання послуг, ми втричі зменшили стандарти. Значить, це не цікавить державу. А як так може бути, якщо мова про тих, хто боронить нашу країну?

 

Уряд запровадив Державну цільову програму. На її виконання з 2019 по 2022 роки з держбюджету використали майже 622 млн гривень. Головними розпорядниками цих коштів визначили Мінветеранів і Мінсоцполітики. Аудит виявив, що виконали на 67,4%. Наскільки якісно були витрачені кошти? Де найбільші провали?

– Є численні факти неефективного використання коштів державного бюджету. На суму понад 180 мільйонів гривень. Понад 100 мільйонів – це просто не досягнуто результатів. Про яку ефективну державну політику тут можна говорити? І це в умовах, коли нам треба всюди шукати кошти.

Провали – у неефективній взаємодії органів. Міністерства ветеранів, соцполітики, оборони, охорони здоров'я – разом мають робити цю державну політику. Так, Мінвет – координатор. Але у кожного міністерства є свій профіль. Кожне міністерство живе своїм життям. Якби наші військові так діяли на фронті, не було би злагодженості, де ми би всі були? На фронті є злагодженість, а в тилу у міністерствах люди чомусь не можуть між собою порозумітися.

Загальна чисельність ветеранів війни належним чином не облікована. Як це можливо зробити? Чому держава не просунулася в цьому напрямку? Це мала би бути компетенція Мінвет?

– Реєстр утворили. Але є низка запитань як по його структурі, так і по тому, як він функціонує. Основна причина, яку нам назвали у Мінветі та інших структурах, що у зв'язку з війною та тим, що там є особисті дані наших захисників, їх не можна розголошувати. Щоб ці дані не отримали вороги. Звучить це серйозно. Але Міністерство ветеранів не перший рік існує. І вже давно можна було зробити реєстр без подібних загроз. Це лише одна з причин. В реальності – ми знову повертаємося до недбалості. І того, що люди досі не збагнули, що в країні війна. І все має бути спрямоване на захист тих, хто у Збройних силах.

Тому що коли хлопці і дівчата повернуться – що побачать? Їх фінансові і побутові проблеми не вирішені. Так, є низка програм по житлу. Але часто і густо, коли справа доходить до реалізації, відчуття ніби все йде по інерції. А нам треба результат – конкретна допомога конкретній людині і її родині. Бо зараз є реальний ризик образити ветеранів, коли вони повернуться до звичайного життя. Треба забезпечити людей якісними послугами, а не ставити галочки у папірцях.

Чому Мінвет бездіє?

– Коли ми прийшли на аудит, в основному це були виконувачі обов'язків. Тому що відсутні важливі керівники ключових підрозділів. Зокрема, профільного департаменту по медицині. Який мав би розробляти програми реабілітації. І вже одразу стає питання: чого чекаємо, якщо у міністерстві неспроможні взяти дієвих людей на посади? Другий момент – досі Мінвету не вдалося скоординувати всі міністерства.

Є така організація "Жінки зі сталі" – освічені люди, багато хто з досвідом в державному секторі, витягали своїх чоловіків з полону, захищають права та інтереси поранених. Є Масі Найєм, вони створили організацію "Принцип". Але кого не спитаю: "Ви з Мінветом якось працюєте?". Відповідь: "Ми намагалися, але нічого не виходить". Якщо немає роботи з такими дієвими людьми, якщо профільне міністерство немає з ними діалогу, це вже дає оцінку ефективності.

У звіті йдеться, що категорію осіб, якими опікується Мінветеранів, законодавством обмежили учасниками АТО. Як бути з тими, хто воює зараз?

– Зараз Мінвет приступив до усунення цих проблем. В найближчі місяць-два – це максимум, що відведено, маємо побачити результати виконання рекомендацій Рахункової палати. Люди, що пішли воювати після повномасштабного вторгнення, отримують допомогу. Але є юридичні проблеми, які виявив аудит. Мінвет має побудувати систему так, щоб жодна категорія не випала. Не важливо – це учасники АТО чи нинішньої війни.

Питання в тому: яку допомогу їм треба надавати і яку отримують. Тому що фахівців з військової психології недостатньо. Ніхто не готувався до війни у цьому плані. Ось основний крик цього аудиту. Коли держава бачить потребу в якихось фахівцях, має перебудувати систему підготовки. Використовувати при цьому досвід самих військових і залучати їх. Бо часто бачу у розмовах з чиновниками, що у них немає завзятості у вирішенні цих питань. У звіті Мінвету стоять галочки, вони надають допомогу на папері. Якщо тільки їх дивитися, то все начебто добре.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Зеленський прив'язав "воєнкомів" до Залужного" – політолог про рішення РНБО

Але навіть там є невиконання у 33 відсотка. А це жахливі цифри. Тобто чиновник гріється у кріслі, не на фронті в окопі по коліна у багнюці, і він не може забезпечити за гроші платників податків виконання програми і навіть її прописати. Навіть просто поговорити з учасниками війни, організувати підготовку кадрів. А для чого тоді такий чиновник там сидить? Якщо не виконуєш свої функції, то залиш місце. Я би взагалі як можна більше залучав самих ветеранів. Тому що досі вся ця робота – чиновники для чиновників. Якщо не брати ветеранів у міністерство, то хоча б працюйте з ключовими представниками ветеранської громади. Щоб їх думка і досвід були враховані.

Деякі військові скаржаться, що їм надають некваліфіковану психологічну допомогу. Це можна зараз виправити?

– У нас недостатньо кадрів. Психолога зі школи посади до ветерана, що повернувся з війни, і він не впорається. Зовсім інша природа травми. Треба, щоб сам психолог не поплив. Має витягувати іншого. Людина, яка не допоможе ветерану, погубить його до кінця. Високий ризик, що некваліфікований психолог ускладнить травму.

Тому тут має включатися Міністерство освіти та науки. Це про підготовку кадрів. А вести перемовини з МОН і дати це доручення повинен Мінвет. Кабмін має приймати відповідні рішення. Це багато питань. Але всі вони менеджерські. Це не питання взяти зброю і піти на фронт.

Під час підготовки і проведення аудиту ветерани розповідали про роботу з психологами. Кажуть: "На п'ятій хвилині дівчина "попливла". Довелося її заспокоювати, бо ридала". Тобто той ветеран її витягував, а не вона його. Тому має бути підготовка кадрів і державний стандарт. Ми своїм звітом кричимо: "Схаменіться. Робіть свою роботу".

Історії про басейни і фіточаї. Наскільки це поширено?

– Бувають винятки, де пощастило з кваліфікованим персоналом. Де є можливість залучити іноземних фахівців. Але багато ветеранів і їх родин йдуть до приватних психологів. І там допомагають. Але іноді це роки роботи. Це глибока травма, з якою треба працювати обережно. А приватні фахівці – дорогі. Замість того, щоб держава допомагала, це робить сім'я. На фронті на людині відповідальність, і тут знову на неї все перекладаємо? Таких випадків багато.

Маємо готувати кадри вже зараз. Треба зробити держзамовлення, зрозуміти, яка є потреба в кадрах. Коли людина приїжджає з фронту на відпочинок чи після поранення, я питав у багатьох: "Вам говорили про реабілітацію?". А вони про це не знають. Дали відпустку, сказали відлежатися і повертатися. Досі ветерани не знають, що держава має їм надати. Коли дізнаються, то отримують не те, що треба, фіточаї у санаторії. Переважно це саме так і є.

Люди заслужили на кваліфіковану допомогу. Маса зброї на руках. А відчуття несправедливості буде бурлити всередині. Все це на тлі психологічної травми і, можливо, фізичної. Які тут ризики для держави та суспільства? Дуже високі.

Чому місцеві органи соціального захисту населення не подавали інформацію про постраждалих, які потребують психологічної реабілітації? Як це аргументують?

– Дуже прості. Війна, багато людей розгублені, хтось виїхав, десь кадрова недоукомплектованість. Нескоординованість з центру. Якщо міністерство має масу проблем по ветеранській тематиці, то що говорити про громади. Їх ніхто не готував до зустрічі з ветеранами та діалогу. Ніхто не вчив коректно пропонувати допомогу. А потім надати послугу, в якій ветеран не розчарується. Щоб він відчув результат – що його не так турбують жахи уві сні і що не так сильно змінюється настрій. Бо людина пережила жах і це тонка матерія. Має бути комплексна робота – щоб ветерана зустріли у громаді і тут же допомогли. Але поки – це наміри і концепції. Проблема існує давно і вирішуватися має вже зараз.

×