Українці хочуть сильного лідера. Зеленський втратив свій шанс

Рік музикант, волонтер Андрій Riffmaster Антоненко сидить у в'язниці. При тому що навіть не юристу абсолютно очевидно – докази, які навела поліція і підтримала прокуратура, шиті білими нитками. Це повернення до часів Януковича, коли держава права тільки тому, що вона держава. Це небезпечний тренд. Бо знецінює боротьбу 2014 року, коли ми повстали за справедливість і закон один для всіх. На жаль, справа Ріфа майже щезла з суспільних радарів.

Пандемія перевернула світ. У нас вона проявила нездатність влади керувати країною. Рік запам'ятався розчаруваннями. Якщо 2019-й був роком зачарування. То нинішній рік можна назвати роком похмілля.

Запам'яталась нестача кисню. Люди задихалися, а ковідні гроші відправили на дороги. Від коронавірусу в Україні за рік померло більше, ніж на війні за майже сім років.

На місцевих виборах народ показав: у нас виростає покоління регіональних лідерів, яким люди довіряють, на яких спираються. З них може вийти альтернатива безпорадній центральній владі.

Виживала. Дасть Бог доповземо до весни - тоді завжди легше. Але хочеться, щоб ми не виживали, а жили.

Найбільше розчарувало, що ніхто не сів. В Україні величезний запит на суспільну справедливість. Люди повірили, що нарешті до влади прийде хтось новий і дасть кожній катюзі по заслузі за стан країни. Та ніхто зі знакових персон не сів. А в тюрмах - волонтери і ветерани. Запит на справедливість не задоволений. Громадяни вважають президента брехуном.

По друге, це сахання як реакція на пандемію. Повне закриття країни, коли було десятки-сотні хворих на день. І повна безпорадність, коли лік пішов на тисячі. У шторм люди шукають капітана. А бачать людину, яка записує відосики і живе у своєму вигаданому світі. З неадекватною реакцією на пандемію пов'язане й економічне падіння. Замість боротися з монополіями, президент і його уряд почали тиснути на фопів. А підприємці – це кілька мільйонів активних громадян. Також члени їхніх родин, наймані працівники. Замість того, щоб спростити для них життя, їх намагаються першими пустити під фіскальну м'ясорубку.

Четверте розчарування - миру на Донбасі нема. Була деескалація і це народ оцінив. Був обмін полоненими – його теж помітили. Але це давно в минулому. Сьогодні перемир'я не існує. Спусковий гачок залишається в руках Москви. І жодної стратегії виходу з цієї кризи не проглядається. Чим далі тим більше розуміємо – ні в президента, ні в очільника його офісу їх нема.

Ці чотири розчарування помножать рейтинг Зеленського на нуль.

Якщо зараз прочитати список претензій, який Зеленський озвучив до Порошенка на дебатах перед виборами, то тепер це і його список.

За рік система пережувала, перетравила і, перепрошую, спустила того зухвалого Голобродька в унітаз. Ця людина нічим не керує. Її тримають у теплій ванні – інформаційній ізоляції.

Порошенко говорив одне, а робив інше. Вважав – що добре для Порошенка, має бути добре для України. Насправді часто виходило з точністю до навпаки.

Зеленський живе у своєму вигаданому світі. Країну дерибанять мародери. Тирять щось із корабля, який іде на дно. Тому більшість українців стикаються з іншими реаліями, ніж показують президентські відосики.

 

Він так і не став президентом. Йому були готові пробачити недосвідченість, брак освіти, нестачу досвіду. Але від нього чекали радикальних змін. А він так і не перетворився на торпеду, яка мала потопити стару систему.

Замість своїх і ручних йому потрібні професійні, чужі і незалежні.

Зеленському треба відсунути Єрмака, Венедіктову. Із 40 мільйонів можна вибрати достойних людей. Які скажуть йому правду, що країна - "Титанік" і йде на дно. Це величезний дискомфорт. Але - єдиний спосіб стати справжнім президентом.

Я наводжу приклад: Франклін Делано Рузвельт успадкував країну в найбільшій кризі з часів існування. За перші десять днів зробив банківську реформу. А за 100 днів – Новий курс (заходи для подолання Великої депресії у 1933-1940 роках. - gazeta.ua). Він не знав точних рецептів, але пробував. Не шукав теплої ванни.

Реформи не бувають розмазані тонким шаром. Їх треба робити, поки ти на хвилі, поки маєш великий кредит довіри. Зеленський перший рік змарнував. А далі став слабким. Тепер змушений домовлятися – у нього немає більшості у парламенті. Це показало голосування за бюджет та останні кадрові призначення. У нього немає впливу на МВС. Аваков став самостійним гравцем. Зеленський не контролює навіть Службу безпеки, яка завжди була президентська. Гіршої кандидатури на голову СБУ, ніж Баканов, годі було шукати.

Зеленський втратив свій шанс. Поїзд пішов...

Його єдина функція – вбирати негатив. У цій серветці є ще трошки сухого місця. Тому його тримають. Уряд показав, що не розуміє, що таке Конституція. Незаконно запровадив карантин навесні. Обмежив права і свободи людини, які за нашою Конституцією можна обмежувати лише в умовах надзвичайного чи воєнного стану.

Цей уряд далекий від західних стандартів. Вони вкрали більше як 20 мільярдів у хворих на коронавірус. Це призвело до смертей тисяч людей, які задихнулися. Кисень не провели, концентратори не закупили. Як промокашки для негативу – свою функцію виконують. Як уряд, який керує країною у важкий час, – це мародери.

Депутати не відчувають, що це їхній уряд. Головна функція парламенту у парламентській республіці – сформувати Кабінет міністрів. І підтримувати його діяльність. Якщо уряд розходиться із парламентом у принципових рішеннях — мають призначити новий. А в нас Рада сприймає Кабмін, як нав'язаного їй підкидька. Коли рейтинги Зеленського зашкалювали, це всіх дисциплінувало. А сьогодні в депутатів вже немає відчуття, що їх витягли із грязі в князі. Зарплати в конвертах зіграли свою роль - про це пише багато видань. Нардепи розуміють, що вони разовий проєкт. Тому частина намагається капіталізувати своє випадкове потрапляння у Раду. За що платять, за те й голосують. Частина відчула свою вагу і не хоче бути просто кнопкодавами. Цей розбаланс робить і так неефективну систему управління глючною.

Державна служба пережила кілька цунамі. З часів Ющенка і набагато більше після Революції гідності кожен міністр приводив своїх людей - керівників департаментів, начальників управлінь. Тепер це армія лоялістів замість армії професіоналів. А коли ти лояліст, то маєш лизати зад, а не думати про державу. Бо ти знаєш - твій добробут і перспектива залежать від начальника. І це системна проблема останніх шести років.

Є непродумані західні реформи. Їх почали робити люди, які вміли лише показувати слайди і нічого не розуміли в системі державного управління. Найбільш яскраво це було у Міністерстві охорони здоров'я. На папері все було наче правильно, але в жодній районній лікарні (а я за роки війни відвідав їх сотні) я жодного доброго слова не почув про "реформу Супрун".

У нас починається правильна ієрархія. Традиційно українці вірили, що лампочка в під'їзді не горить, бо президент поганий. Тепер зрозуміли – міський голова у житті людини вирішує набагато більше. Дороги, каналізація, сміття, школи, дитячі садки, опалення – це відповідальність місцевої влади. До неї зросла довіра. Збільшилися ресурси завдяки реформі децентралізації. І народ почав шукати ефективних мерів. Результати місцевих виборів – обнадійливий тренд, українці не купуються на пусті обгортки.

Найімовірніше, так. Порошенко і Бойко втримаються. Вони чітко відображають певний сегмент суспільства. "Опозиційна платформа - За життя" - це ностальгія за Радянським Союзом. Порошенко рейдернув радикальну патріотичну спільноту. Хоч за своїми цінностями він від неї геть далекий. Подивіться, де вчаться його діти і якою мовою розмовляють. Це завжди добрий маркер.

У Тимошенко є шанс мати свої 5 відсотків. У неї є ядро, яке вірить Юлії Володимирівні незалежно від того, що вона робить, що говорить і яку зачіску носить.

З іншого боку - попри всі проколи Зеленського - його рейтинг майже не перетікає старим політичним елітам. Для них країна - це сафарі, де вони полюють. Україна біднішає, а вони стають заможнішими. Тому громадяни почали шукати людину з позаполітичного класу. Таким виявився Зеленський. Шанс був у Вакарчука.

Наступним логічним кроком мають бути люди не просто з поза системи. А контрсистемні. Які знають, що таке державна машина, але яких вона не змогла приручити. Це противага нинішній еліті, яка має свою альтернативну систему цінностей.

Полковник Сергій Кривонос. Якби рік тому не піддався спокусі генеральських погонів і не пішов з армії в РНБО. Він воював. Його полк спецназу був одним із кращих у світі. Підвело, що всі військові звикли виконувати накази, а не обговорювати їх. Тоді він так і не став політиком. Але думаю, в нього ще є другий шанс.

Можна шукати таких людей у всіх сферах. За 30 років виросли ті, хто можуть показати професійність і незгоду грати в огидні правила старого політичного класу. Треба шукати міцних горішків.

Яценюк - точно. Він найталановитіший нащадок системи, яку створив Кучма. Був готовий працювати у будь-яких урядах, з будь-яким керівником. Ніколи не займав позицію, за яку можна було заплатити. Ви ж пам'ятаєте: куля в лоб так куля в лоб. А після цієї заяви їхав домовлятися з Януковичем.

Справжня політика - це завжди про стрижень, а не тільки про "мистецтво можливого". Не уявляю ситуації, в якій Яценюк чи Гройсман готові піти за щось у в'язницю. Я не кажу про втратити ногу, руку, життя, як багато українців на фронті. А просто посидіти рік-два за принципи. Як сиділи Вацлав Гавел, Степан Бандера чи Нельсон Мандела.

З раціональної точки зору - малоймовірні. Депутати, особливо "слуги", розуміють що більшості з них нічого не світить у наступному скликанні. Жодна політсила не зацікавлена у дострокових виборах. Навіть ОПЗЖ.

Президент зараз має свою фракцію. Це створює враження, що він у країні головний. Йому вдається ухвалювати якісь рішення, віддаючи шматки бюджетного пирога. Якщо піде на розпуск парламенту, отримає маленьку фракцію.

Але хто думав на початку 2013-го, що Янукович не добуде каденцію? Україна – країна чорних лебедів, тому в нас усе цілком можливо.

ОПЗЖ – п'ята колона у класичному розумінні. Не вся, вона строката. Там у проросійських сил більше клепки в голові, ніж у патріотів. Створили конгломерат, а не лідерську партію. Але близько 20 відсотків українських громадян - це ті, хто привітає Путіна, якщо він введе до нас війська. Частина не буде активно його кликати. Та якщо прийде, вони це не вважатимуть катастрофою.

Це наслідки правління попереднього президента. Він на патріотичних гаслах витягнув із небуття п'яту колону, щоб мобілізувати патріотичний електорат під своїми прапорами. Це привело до того, що ОПЗЖ має таку ж підтримку, як і "Європейська солідарність".

Сподіваюся. В країні визрів сильний запит на наведення порядку й однакові правила гри для всіх. Він поєднує схід і захід. Також – запит на сильного лідера.

Якщо вдасться згуртуватися військовим, ветеранам і волонтерам, це буде перспективний проєкт. Свого часу Порошенко зробив усе, щоб він не виник. Але сьогодні завдяки слабкості Зеленського цей запит поновився.

Другий перспективний проєкт може вирости з регіональних еліт. Якщо в Івано-Франківську 98 відсотків городян розмовляють українською, то в Сіверськодонецьку - з точністю до навпаки. Одні дивляться на схід, другі на захід. Та коли доходить до безпеки, оборони, інфраструктури, стабільної валюти, зрозумілих правил гри, інтереси Франківська і Сіверськодонецька збігаються. Це еволюційний спосіб делегуванням повноважень нагору.

Або сильний лідер, який наведе порядок згори. Або державність проростатиме знизу. В обох проєктів є перспектива.

Безумовно, Рінат Ахметов. Це єдиний системний олігарх. Контролює третину українського ВВП. Керує енергетикою – це інфраструктурна річ. Меншою мірою – металургією. У залізничних перевезеннях займає одну з лідируючих позицій. Ніде не потрапив у коліщата правоохоронної системи.

Дмитро Фірташ уже котрий рік заблокований у Відні (шостий рік вимушено перебуває в Австрії. Намагається уникнути екстрадиції до США. Там олігарха підозрюють у спробі підкупу урядовців Індії. Йшлося про отримання там ліцензії на видобуток титанової руди. Готову продукцію на її основі Фірташ начебто планував продавати американській компанії "Боїнг". Захист олігарха всі звинувачення відкидає. - gazeta.ua).

Проти Коломойського розслідується справа в США, де його партнер пішов на угоду зі слідством і дає покази. У Ігоря Валерійовича є всі шанси повторити долю Павла Лазаренка (2006 року у США колишній прем'єр-міністр України був засуджений до 97 місяців тюремного ув'язнення і штрафу в $10 млн за відмивання грошей та інші злочини. Більше п'яти років провів під домашнім арештом у квартирі в Сан-Франциско. Значну частину покарання відбував у федеральній тюрмі міста Дублін у Каліфорнії та в'язниці у місті Термінал Айленд поблизу Лос-Анджелесу. 1 листопада 2012 року був звільнений. - gazeta.ua). Зараз від Коломойського лишився лише імідж "ужасного и могучего". Але не треба недооцінювати телеканал "1+1". Це його головний актив.

Не було політичної волі. Кучма їх народив. Йому треба було мати навколо себе 10 осіб, із якими можна було б домовлятися про майбутнє України. Ющенко швидко розмінявся за копійки. Янукович і Порошенко самі хотіли стати головними олігархами.

Запит на антиолігархічну революцію став одним із чинників, що призвів до влади Зеленського. Але олігархи швидко обіграли його наче дитину. Він навіть не розуміє, що відбувається у найсмачніших активах, які лишилися у держави, - Енергоатомі, Центренерго, залізниці, тепловій енергетиці.

Якщо прийде до влади справжній державник, бодай і з авторитарними схильностями, і йому вдасться здихатися олігархів чи посадити когось із них, йому пробачать все.

Якщо йому трохи допомогти. Ніхто ж не говорить, що олігархів потрібно розкуркулити. Їх просто треба зробити великими бізнесменами. Нехай керують бізнесами, але не мають впливу на політику. Спробував підгодувати депутатів – відпочинь 10 років у в'язниці.

І ще довго не буде. Український ВВП у 13 разів менший за російський. Коли Крим анексували, там було велике військове угруповання, ми мали шанс опиратися. А здали без опору, росіяни там закріпилися. Видавити їхнє військово Україна не спроможна. Сподіватися, що санкції змусять Росію відступити, – означає бути безнадійним оптимістом.

Більше того, санкції відродили деякі галузі російської економіки. Історична логіка показує, що Росія може повернути землі справжнім господарям, тільки коли потрапляє в кризу. Так було століття тому під час революцій чи під час розвалу Союзу. Років 20-30 треба чекати.

Після другої світової війни фіни зрозуміли, що вони себе не можуть захистити і ніхто на їхніх кордонах не зупинить Сталіна. У них була 100-відсоткова військова повинність. Територіальна оборона. Тобто, якщо б "совєти" напали, вони б заплатили велику ціну, що продемонструвала Перша фінська війна. Це з одного боку. З іншого – вони тверезо подивились на ситуацію і визнали нерівне партнерство з СРСР як єдину альтернативу окупації. Україні потрібно уважно вивчити фінський досвід. Сьогодні малоймовірно повернути окуповані території. Маємо швидше розбудовувати те, що у нас під контролем. Створення тероборони, модернізація армії, відродження військово-промислового комплексу – маємо тверезо дивитись на реалії і нарощувати м'язи.

Не бачу сенсу в судовій реформі без радикальної конституційної. Час привести наш Основний закон у відповідність до реалій і суспільного договору, який зараз маємо. Україна давно до цього дозріла. Нам треба нова Конституція і нові базові правила гри. А тоді – в рамках конституційної – є сенс говорити про судову реформу.

Як народ ми виявилися більш готові. Для нас це не було таким шоком, як для Західної Європи чи Америки. Ми звикли виживати. Але ця криза оголила неефективність держави. Від розпилу ковідного фонду на дороги до неадекватних реакцій президента у відеозверненнях.

Повернутися в реальність. Вийти з року похмілля. Ковтнути свіжого повітря і відкрити друге дихання. Нам треба повірити в себе. Почати змінювати свою долю. Ми на це заслужили. Наступний рік має стати роком справжності.