"На Білорусь чекає війна проти України. Наказ віддасть Лукашенко чи інша маріонетка" – Вадим Кабанчук

Україні не варто недооцінювати загрозу з Білорусі. Наступ з півночі можливий і там є сили й засоби, які здатні на це. Якщо не накаже самопроголошений президент Олександр Лукашенко, то це зробить хтось інший. Про свою безпеку варто також задуматися Польщі, Литві й Латвії. Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів Вадим Кабанчук, заступник командира Білоруського полку ім. Кастуся Калиновського, який входить в "Інтернаціональний легіон" Збройних сил України.

Gazeta.ua продовжує серію матеріалів з бійцями-іноземцями.

– На початку війни ми мали невелику групу білорусів. Десь людей 15-20. Ми були при батальйоні територіальної оборони "Азова" в Києві, – згадує. – Зібралися першого дня. Потім до нас поступово долучалися хлопці – ми росли. Нам дали дозвіл на формування білоруської роти. Ми тоді побачили ріст і домовилися із хлопцями з "Азову", що будемо у складі їхнього батальйону. Але кількість наших добровольців росла й ми вже бачили, що самі станемо батальйоном. Так ми перейшли до Збройних сил.

 

Чи доєднуються зараз до вас нові добровольці?

– У нас 99 відсотків – це білоруси. Більшість хлопців – це ті, хто живе в Європі. Ми працюємо через центр у Варшаві. Зараз Україна дає нам можливість набути досвіду, загартовуватися, зробити злагодження. Приїжджають нові люди. Зараз уже не так активно, як на початку війни. Але у нас велика діаспора, яку режим Лукашенка виштовхнув з Білорусі після 2020-го. Вони допомагають нам.

Чи змінилася мотивація добровольців, які приходять після п'яти місяців війни?

– Не скажу, що сильно змінився акцент, чому люди їдуть на війну. Можливо, стало більше цілеспрямованих, які розуміють, чому їдуть сюди. Що перший етап – боротьба за Україну, другий – за Білорусь.

Кожне суспільство має шар пасіонаріїв, які готові до війни. Для звичайної людини це аномально. То для пасіонаріїв, які вже психологічно у деяких речах були підготовлені, це інше. У нас суспільство, як пружина – стиснуте вже 28 років. Випуску немає. У деяких людей вже стільки накопичилося за ці роки, що часто інстинкт самозбереження може бути не таким гострим. У Білорусі вже давно диктатура і не можу сказати, що люди жили нормальним життям. Для тих, хто протистояв режиму, це життя постійно було пов'язане з ризиком арешту чи побиття. Тому певна готовність вже була.

У Мінську судитимуть співачку Мерієм Герасименко, яка співала на підтримку України пісню українського гурту "Океан Ельзи" в білоруській столиці

– У Білорусі репресії тривають з 1996 року. В Україні мала обізнаність про ситуацію там. Коли приїхав 2014-го в Україну, то чув історії про рівні дороги, засіяні поля, що Лукашенко гарний господар. Коли одружився й останні два роки жив на Черкащині, то із селянами вже просто не говорив про білоруські теми. Казав: "Чому, якщо в Білорусі рай на землі, то всі ваші заробітчани їдуть у Польщу й Чехії, а не в білоруській колгосп?".

У нас зараз подвійна окупація. Перша – режим внутрішньої окупації, яку Лукашенко встановив з 1996-го. Всі ці роки супроводжувалися постійними репресіями. Журналісти, політики, інші люди виходили з різними протестами та перформансами. Вони зникали – їх убивали, саджали. Зараз у Білорусі сидить понад п'яти тисяч політв'язнів. А з 2020-го репресії зрівнялися з 1937 роком. Друга окупація – війська Путіна, які стоять у Білорусі.

9 серпня минає два роки як Олександр Лукашенко оголосив себе президентом країни. 2020-го були чи наймасовіші протести. Чому країна мовчить зараз? Що може змусити вийти проти режиму тисячі людей?

– Нічого їх не змусить вийти на нові протести. Чому на протести не виходять у Донецьку? Або не виходили в Парижі окупованому 1941-го? Який протест міг змусити окупаційну адміністрацію забратися з Парижа? У нас подвійна окупація. 2020 року ми активно включилися у протести, допомагали людям з інструкціями. Потім аналізували все – якби змогли посунути Лукашенка, то війна масштабна спочатку почалася б у Білорусі. Тому що Путін тоді пересунув свої війська до наших кордонів. Вони були готові входити в країну. Час квіточок і кульок давно минув. У нас просто інфантильне суспільство прокинулося 2020-го. Люди вишикувались у черги на виборчі дільниці в наївності, що через вибори зможуть змінити владу. Для мене це сюрреалізм. Білоруси зараз вже розуміють, що це війна. Але не розуміють, що це і їхня війна також.

Ви 2020 року розуміли, чим закінчаться всі ці протести?

– Чітко. Лукашенка тоді можна було скинути тільки силовим шляхом. І люди масово вийшли. Але все було некеровано. Так званий об'єднаний кандидат Світлана Тихановська тричі казала, щоб люди не виходили на вулиці. І самоусунулася на деякий час. Прорахувалися, мабуть, російські політтехнологи. Тому що там на вибори йшли декілька підставних кандидатів від Кремля. Але білоруське суспільство прокинулося і сколихнуло всіх, насамперед режим. Забракло кількох сотень пасіонаріїв, які поставили б крапку. Але Путін тоді б цю ситуацію так не залишив. А як би зреагувала білоруська армія – питання. Частина з них могла перейти на бік Путіна. Могли прикритися тим, що Лукашенко попросив би в нього допомоги.

До чого Лукашенко довів країну за 28 років у владі?

– Дмитро Корчинський якось порівняв білоруське суспільство з невиліковно хворою людиною. Вона лежить у реанімації, наче ще жива, серце наче б'ється, але вона вже рослина. Тому що не може розмовляти і немає пам'яті. У білорусів забрали мову й історію. До Лукашенка було 70 років радянської влади, до неї – 200 років російської окупації. Режим Лукашенка закінчив те, що робили століттями до нього. У Білорусі немає жодної білоруськомовної школи, ВНЗ, немає свого стягу. За це все з ним розраховувалися дешевими нафтою, газом і кредитами. А він просто денаціоналізував Білорусь, зробив манкуртів. Українці питають: "Чому ви не розмовляєте білоруською?". У нас навіть не Донецьк і Луганськ. Там діти вчилися в українських школах до 2014-го. У нас такого не було.

Є тенденція, що молодь і люди, які виїхали з Білорусі, вчать мову. Щось змінюється.

– Безумовно. Наша нація цілком прийняла наш національний прапор і герб. Вся країна 2020-го була в біло-червоно-білих прапорах. Теж саме буде і з мовою. Просто коли це буде побудований ланцюг від дитячого садочку до державного чиновника. На це можуть піти десятиліття. Але процес вже почався.

Яке майбутнє чекає на Білорусь за нинішньої ситуації? А яким бачите його ви?

– Війна проти України. Лукашенка або примусить Путін наказати про вступ сухопутної армії у війну, або Лукашенка приберуть і якась інша маріонетка це зробить.

За яких умов це може статися? Що може змусити Лукашенка до такого наказу? Чи можуть зробити й без його погодження?

– Може статися, що його поставлять у такі рамки, що він вже ні кроку вправо, ні кроку вліво. Чи дадуть великий кредит. Або скажуть, що отримає ядерну зброю і що його тоді ніхто не чіпатиме. Різне може бути. Лукашенко вже казав, що Білорусь відновлюватиме постачання ядерної зброї.

У нас є прошарок вати, радянських білорусів, у яких на тлі цього також чешуться руки. Якийсь боєць ССО, який тренувався 10-15 років, хоче показати свою удаль. Он є "бандерлоги". Чому б не на них? Бо в ЗМІ показують, що росіяни перемагають. У білоруській армії вже зачистили "неблагонадійних" офіцерів. Зараз насичують війська проросійськими людьми.

Лукашенка примусили внести поправку в Конституцію, що у випадку невиконання ним своїх обов'язків, формальним керівником призначається керівник Ради безпеки. Це зараз генерал, ватник, імперець, який виконуватиме будь-який наказ Путіна. Ще запровадили таку цікаву річ, як агресія щодо громадян інших держав, тобто військових РФ. Виходить, прогнозували, що буде спротив окупантам. Тому нагнали жаху на людей, щоб ті сиділи тихо. У Білорусі зараз немає жодного легального інституту. Тому все, що вони ухвалюють, немає жодного значення. Якщо завтра знести Лукашенка, то ми не зможемо провести вибори. Тому що не маємо легітимного Центрвиборчкому, судів, інших органів, які б себе не скомпрометували. Тому спочатку доведеться провести люстрацію, а потім уже вибори. Можливо, у нас люди взагалі не захочуть президента. І буде парламентська республіка.

"Я ж нормальна людина, хотів би жити звичайним життям. Але я маю розуміння, що Росія не дасть нам так жити. Якщо їх не зупинити, такі Бучі будуть і надалі, це повторюватиметься. Це видно з історії, навіть з моєї власної, з того, що відбувалося з моєю сім'єю, моїми предками, які хотіли жити й працювати на своїй землі", – ваші слова з нещодавнього інтерв'ю. Хочете повернутися додому?

– Не тільки хочу, але й роблю все можливе для цього. Повернення у Білорусь пов'язано з тим, щоб режим Путіна ослаб настільки, щоб вони не могли у воєнний спосіб втручатися у наші справи. А з режимом Лукашенка ми тоді вже самі впораємося.

Білорусів, як і українців, використовувала імперієя як окраїнні народи для вирішення своєї мети. Мій прапрадід що забув на російсько-турецькій війні наприкінці XIX століття? Що мої прадіди робили на Першій світовій війні? Потім завдяки двом людержерським режимам – Друга світова. Білорусь у цих всі війнах зазнавали жахливих втрат. У нас третина, чверть населення просто зникали. У Білорусі зараз має проживати близько 30 мільйонів людей. А зараз менш як 10 завдяки кризам і війнам.

Мої діди хотіли просто жити й працювати на своїй землі. Мати власного коня. А радянська влада навіть це забороняла. Бо тоді не можна було б людей у колгосп загнати.

Як змінюється до вас і ваших побратимів ставлення в рідній Білорусі? Коли станете бажаним гостями там?

– Є прошарок суспільства, який не приймає і не прийме цю владу. Це вже більшість населення Білорусі. 2020 рік це показав. Там до нас нормальне ставлення, допомагають. Ми рятуємо честь білоруської нації. Весь світ бачить, що не всі білоруси дозволили зі свої території пускати ракети й піднімати літаки. Є ті, хто готовий битися. Якби на це була воля України, ми б збудували потужну збройну частину. Хоча б на рівні бригади, а може й більше. На жаль, ми поки змушені діяти у межах частин, де перебуваємо.

Це може змінитися.

– Ми сподіваємося, що військово-політичне керівництво вибудує зрозумілу стратегію щодо Білорусі. Бо зараз є різні групи впливу з різними думками – контраверсійними. Аж до того, щоб знову відновити торгівлю з Лукашенком і так далі. Є й протилежні. З режимом Лукашенка буде кінцево вирішено тоді, коли почнеться повномасштабне вторгнення з Білорусі. Доведеться просто відбиватися. І потім валити цей режим. Бо це буде постійна загроза. Не тільки Україні, а й Польщі, Литві, Латвії. Перед війною бачили атаки за допомогою мігрантів. Це вже фактично була перша фаза війни.

Є й інша частина суспільства, які підтримує Лукашенка. Плюс – силовики, армія. Вони вас бояться? Проти багатьох білорусів, хто воює в Україні, відкрили справи.

– Так, вони роблять все, щоб збити цю хвилю білорусів, які їдуть до нас. Переважно через терор близьких, залякування. У нас не скасована смертельна кара. Але все це діє до певного часу. В певний момент у людей зриває дах і диктатури падають. Теж саме буде в Білорусі. Люди два роки тому показали, що готові до змін. На сьогодні нас, порівняно з мілітарною силою Лукашенка, мізер. Але якщо ми поставимо стяг, до нас одразу прийдуть десятки тисяч. Саме тому вони бояться саме нас.

Ви воювали добровольцем 2014 року. Як змінився характер війни з того часу?

– Це потужна артилерійська війна. Російській армії вигідно вести війну на зразок Другої світової – з великими фронтами. Щоб вибити українську важку техніку й особовий склад. Українцям вигідно вести війну четвертого покоління – коли можна воювати асиметрично з допомогою дронів і високоточної зброї. Коли не треба випускати вагон снарядів. Достатньо одного керованого, який влучно поцілить. Зараз є застосування авіації, чого не було тоді. І фронт дій набагато більший.

Можливо, вир війни затягне інші країни. Білорусь уже залучена. Імовірно, настане час і Польщі, Литви, інших країн НАТО.

Ми стали сильнішими за цей час. Чи не так?

– Безумовно. Але багато помилок за цей час не виправили в Україні. Був час підготуватися до потужної битви з Росією. Для мене було очевидно, що вона буде. Але за вісім років в Україні не змогли збудувати патронний завод – про що казати далі? У хлопців за 10-15 днів закінчилися снаряди для артилерії. Були такі часові періоди, коли українська артилерія мовчала тижнями. Весь вогневий вал на себе приймала піхота. Зрозуміло, які в нас втрати через це.

Питання – як на півдні вони пройшли сотні кілометрів за три доби. Це просто марш. Хто за це відповідатиме? Зараз радіють за кожне відбите село. Але скільки територій здали за перші дні? Оточили найбоєздатніших хлопців у Маріуполі.
Як люди ми стали об'єднанішими та загартованішими. Ні для кого не секрет, що переможцем тут буде один. Поки є Російська імперія, вони не дадуть нам спокою.

Від чого залежить наша перемога?

– Багато в чому від озброєння і сучасної техніки. Бо росіян надто багато – кількісно в них переваги за деякими позиціями в рази. Але в нас якісніший особовий склад, мотивованіші воїни, бо б'ємося за своє. Але раз Україна не змогла забезпечити себе сучасним озброєнням, то вся надія не лендліз і наших союзників. Наш контрнаступ і перемога залежить тільки від постачання того, що нам треба в необхідній кількості. Щоб ми переломили ситуацію на фронті й пішли в контрнаступ.

×