понеділок, 24 липня 2023 08:30

Нєваляшки та гомофобія. На чому ґрунтується путінізм

Незважаючи на те, що Владімір Путін є вихідцем зі спецслужб СРСР, а в Росії з політичних міркувань активно популяризується радянський спадок, президента сусідньої країни важко навіть запідозрити в прихильності до комунізму. Хай як це дивно, Путін за своїми поглядами значно ближчий до Ніколая ІІ, ніж до Міхаіла Ґорбачьова, не кажучи вже про Боріса Єльцина. Чому так – не так вже й важливо. Набагато важливіше – що з цим робити далі.

"Страна Ванька-встанька"

Розвал Радянського Союзу поклав край ідеологічній монополії комунізму. Відповідно до ст. 13 конституції Росії 1993 року, "1. В Російській Федерації визнається ідеологічне різноманіття. 2. Жодна ідеологія не може встановлюватися як державна чи обов'язкова". Однак потреба в загальносуспільному ідеологічному консенсусі призвела до різкого зростання популярності поняття "національна ідея". Хоча воно пов'язане із терміном німецької філософії ХІХ століття "Volksgeist" ("народний дух"), поза межами Росії та її сусідів це поняття майже невідоме. Враховуючи, що говорити про існування окремої від держави політичної нації росіян проблематично, можна стверджувати, що національна ідея та державна ідеологія є нероздільно зв'язаними (хоча перше поняття видається дещо ширшим).

У 2012-2013 роках в РФ пройшов конкурс артконцепцій національної ідеї. На ньому переміг образ "Россия – нєваляшка"

1996 року президент Єльцин оголосив конкурс на національну ідею, однак ця ініціатива нічим не закінчилася (огляд ідей 1996 р., критичні відгуки 2004 р., схвальні 2016 р.). "У нас є старовинна російська забава – пошук національної ідеї, щось на кшталт пошуку сенсу життя", – сказав президент Путін 2007 року. У 2012-2013 роках пройшов конкурс уже не текстів, а артконцепцій національної ідеї. На ньому переміг образ "Россия – нєваляшка. Страна Ванька-встанька", але загальної популярності він не набув.

Те, що сьогодні називається "путінізмом", представляє собою комплекс теорій та практик сучасної російської влади. Але на відміну від того ж ленінізму, путінізм не є оригінальною ідеологією, а ґрунтується на поняттях російської імперської доби.

"Суверенітет" = імперіалізм

Одним з перших і найважливіших ідейних стрижнів путінізму був концепт "суверенної демократії", розроблений у 2005-2006 роках. Ключовим словом тут було перше – абсолютна нетерпимість навіть натяку на зовнішній вплив є предметом цілковитого консенсусу російських еліт і народу. Відповідно, "суверенітет" як здатність до будь-яких дій без огляду на чужу думку є неперехідною цінністю для Кремля і більшості росіян. Виголошуючи 2007 року "Мюнхенську промову", Путін сказав: "Росія – країна з більш ніж тисячолітньою історією, і практично завжди вона мала привілей проводити незалежну зовнішню політику. Ми не збираємося зраджувати цій традиції й сьогодні".

Упродовж 2019-2023 років почастішало вживання Путіним конструкцій типу "цифровий суверенітет", "повний суверенітет", "технологічний суверенітет", "економічний і фінансовий суверенітет" або "завдання підвищення суверенітету країни вкрай важливі" чи "якщо не буде суверенітету – в майбутньому ми все купуватимемо". Ба більше, на переконання Путіна, "доктрина прав людини використовується Заходом для руйнування суверенітету держав". Наближені до адміністрації пропагандисти розширюють цей дискурс, вигадуючи "кадровий суверенітет" тощо.

На думку російської верхівки, справжня незалежність невід'ємна від здатності до автаркії. Отже дійсно незалежними можуть бути дуже небагато держав, а "незалежність" решти – це фікція

Аналогічним чином в Росії трактується і поняття "незалежність". На думку російської верхівки (та й більшості простолюду також), справжня незалежність невід'ємна від здатності до автаркії. Отже дійсно незалежними можуть бути лише дуже небагато держав – гегемонів глобального чи регіонального рівня (США з Китаєм – точно, Індія з Бразилією – можливо). "Незалежність" решти – це фікція, маніпулятивне гасло, що слугує інструментом гібридної боротьби між реальними гравцями на геополітичній шахівниці. З цієї точки зору Росія є незалежною країною, а Україна – ні. Звідси й погляди Путіна на Крим як частину Росії, на Україну як "несправжню" країну, а на українців – як на "один народ" із росіянами.

Таке розуміння суверенітету/незалежності як імперіалізму успадковане від багатьох поколінь російських дипломатів і правителів. Ось знамените напучування престарілого канцлера Алєксандра Бєзбородка молодим дипломатам наприкінці XVIII століття: "Не знаю, як за вас буде, а за нас жодна гармата в Європі без нашого дозволу випалити не сміла". Або приписувана Алєксандру ІІІ фраза: "У Росії є лише два союзники – її армія та флот".

У цей же час економіст Бранко Міланович прямо протиставляє суверенітет і багатство країн на прикладі КНДР та Бельгії: "Суверенітет означає свободу ухвалювати політичні та економічні рішення, якнайменше обмежені іншими країнами; багатство означає наявність високого рівня доходів (високий ВВП душу населення). Проблема полягає в тому, що між цими двома цілями відсутній компроміс. Країни можуть стати багатими лише в тому випадку, якщо вони стануть менш суверенними, тобто більш глобально інтегрованими… Російський ізоляціонізм обирає повний суверенітет, вільний від договорів і правил та вільний від західних ідеологій марксизму та лібералізму".

Врешті-решт, сенатор Андрій Клішас, один зі співавторів поправок до російської конституції про "обнуління", прямо наголошує, що ідеологією сучасної Росії є суверенітет.

Таке розуміння Путіним суверенітету в цілому та незалежності України зокрема ідеально співзвучне концепту "київської спадщини", успадкованому російським суспільством з імперських часів. Це робить російський "суверенітет" до нерозрізненості схожим на російський імперіалізм.

Автор: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

"Православ'я" як консерватизм, традиціоналізм і гомофобія

12 грудня 2013 року в посланні Федеральним Зборам Путін оголосив себе консерватором в дусі Ніколая Бєрдяєва і заявив, що Росія буде світовим лідером у відстоюванні консервативної моралі. А 21 жовтня 2021 року на засіданні "Валдайського клубу" Путін заявив, що Росія керуватиметься ідеологією консерватизму, значення якого останнім часом багаторазово зросло. Путін використав чотири взаємозамінні визначення: "розумний консерватизм", "здоровий консерватизм", "поміркований консерватизм" та "консерватизм оптимістів".

Важливою, якщо не головною, частиною путінского консерватизму є традиціоналізм, точніше, "традиційні цінності". Відповідно до "Основ державної політики щодо збереження та зміцнення російських традиційних духовно-моральних цінностей" (2022 р.), до переліку традиційних цінностей увійшли життя, гідність, права та свободи людини, патріотизм, служіння Батьківщині, високі моральні ідеали, міцна сім'я, творча праця та пріоритет духовного над матеріальним.

Відповідно до Концепції гуманітарної політики Російської Федерації за кордоном (2022 р.), "історичний досвід, багатюща культурна спадщина та духовний потенціал Росії дозволили їй посісти особливе місце у світовому культурному просторі та створили можливості для успішного просування за кордоном традиційних російських духовно-моральних цінностей".

Ще однією складовою "традиційних цінностей" в Росіє є державна гомофобія – тобто переслідування представників ЛГБТК+

Ще однією складовою "традиційних цінностей" в Росіє є державна гомофобія – тобто переслідування представників ЛГБТК+ за звинуваченням у "пропаганді нетрадиційних сексуальних стосунків". З 2013 року закон карав за "пропаганду" серед неповнолітніх, з 2022 року – серед усіх росіян. 2023 року переслідування людей з альтернативними сексуальними орієнтаціями чи гендерною ідентифікацією лише посилилося: зокрема, фактично заборонена медична зміна статі (відповідний законопроект уже внесений в Думу).

Всі ці "традиційні цінності" вкорінені у російській версії православ'я пізньої імперської доби – від особливої "духовності" в цілому до покарання за "содомію" зокрема. РПЦ сьогодні, як і колись в імперії, фактично стала відомством православного визнання в державному апараті. До речі, відразу після революції більшовики перестали переслідувати геїв, повернувшись до цієї практики лише з 1933 року.

"Патріотизм" = самодержавство

Нарешті, чимало уваги Путін приділяв патріотизму. Влітку 2015 року він підкреслив, що патріотизм – це священний обов'язок росіян, а в жовтні назвав його "моральним орієнтиром" для підлітків. В лютому 2016 року Путін наголосив, що "у нас немає і не може бути жодної іншої об'єднуючої ідеї, крім патріотизму... Це і є національна ідея". В грудні 2018 року він сказав, що "у найкращому, не квасному значенні цього слова, патріотизм не може не бути основою зміцнення нашої держави, у широкому і в найблагороднішому значенні цього слова", а в травні 2020 року ще раз повторив, що російська національна ідея полягає у патріотизмі. У квітні 2022 року Путін назвав патріотизм однією з ключових засад російської державності та однією з найважливіших цінностей російського суспільства, а у вересні заявив, що "бути патріотом – суть природи та характер російського народу". Ще 2017 року вийшла книга промов і статей президента під заголовком "Патриотизм – национальная идея России".

Патріотизм перетворився для Путіна на культ, який можна відправляти лише в один правильний спосіб – підтримуючи війну і його особисто

Однак, як зауважують критики, путінське розуміння патріотизму відрізняється від прийнятого у розвиненому світі. На думку одних (2016 р.), цей "патріотизм істеричний, його градус абсолютно ненормальний. Так не буває у суспільствах, які не воюють". Путін навмисне підтримує такий стан, щоб відволікти більшість населення від економічних проблем. Консолідація навколо ідеї патріотизму (точніше, націонал-патріотизму) – спосіб утримання влади. На думку інших (2022 р.), патріотизм перетворився для Путіна на культ, який можна відправляти лише в один правильний спосіб – підтримуючи війну і його особисто. Таким чином, як це регулярно траплялося в російській історії, патріотизм з любові до країни перетворився на любов до держави і влади.

І не має дивувати, що саме такий різновид патріотизму – із безумовним вихвалянням свого лише тому, що воно своє; із обожнюванням держави і вірою в "доброго царя" – був вкрай поширений в Російській імперії. Поширений настільки, що вже 1827 року на його позначення з'явився термін "квасний патріотизм".

Підсумок

Отже, ця тріада: необмежений суверенітет та зневага до незалежності інших (імперіалізм) – консерватизм і традиціоналізм з акцентом на гомофобію (православ'я) – патріотизм як лояльність царю і вітчизні (самодержавство), – і становить ідеологічну базу особисто Путіна, а також впливає на решту російського населення. Задекларовані в якості національних ідей прагнення "наздогнати Португалію" за ВВП на душу населення (1999 р.), "конкурентоспроможність" (2004 р.) чи "збереження населення" (2011 р.) не увійшли до фінальної версії путінізму. І враховуючи результати повномасштабного вторгнення в Україну, очікувати на зміни в ідеології Путіна не варто. А отже, доки Путін при владі, на жодні мирні угоди він не піде і продовжуватиме війну до останнього росіянина.

Зараз ви читаєте новину «Нєваляшки та гомофобія. На чому ґрунтується путінізм». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі