Нова Антанта? Чи маємо ми шанси створити власний оборонний союз

Станом на осінь 2023 року вже очевидно, що шлях України до НАТО буде дуже непростим і найближчим часом Київ не стане повноцінним учасником Альянсу. Тому саме зараз активізувались розмови про майбутні військові гарантії для держави та можливості формування оборонного союзу поза НАТО. Що це за проєкт, які його можливості та чи можемо ми говорити про створення нової Антанти – розбираємось разом.

Різні політичні групи активно працюють відразу по декільком напрямкам. Якщо брати офіційні структури, то тут, судячи з усього, більше схиляються до створення так званого Балто-Чорноморського оборонного союзу. Саме на це націлений проєкт "Кримська платформа" і саме в його рамках озвучує власні думки президент Володимир Зеленський. Однак, як правило, саміт "Платформи" не викликає особливої уваги ЗМІ та суспільства (можливо, на фоні активних бойових дій, а можливо, через розчарування від відсутності конкретики в її діях). Так, наприклад, на черговому саміті 23 серпня 2023 року президент заявив буквально наступне: "Поставлено завдання підготувати союз щодо безпеки разом із країнами НАТО, країнами Чорноморського узбережжя. Щоб у нас був спільний захист Азовського, Чорноморського і Балтійського простору".

Щоправда, незважаючи на доволі високий статус учасників, конкретних рішень не приймається, і реально зрозуміти, які саме країни і на яких умовах будуть входити до майбутнього альянсу, неможливо.

І, думаю, навряд чи дійде до конкретних дій у найближчі роки – тому що, наприклад, якщо говорити про Азовсько-Чорноморський регіон, то занадто полярні інтереси у країн, які мають пряме відношення до безпеки тут. Перш за все мова йде про Туреччину, без якої неможливо побудувати стійку систему. І тут потрібно розуміти, що Анкара має власний геополітичний проєкт, який, м'яко кажучи, має іншу направленість. І турецька підтримка України в сучасній війні – це доволі прагматичний крок, який має зовсім інші цілі та завдання.

Мало того, реалізуючи цей проєкт, Україна рано чи пізно буде вимушена вирішувати концептуально питання кримських татар, і тут виникнуть величезні проблеми в плані зштовхування з інтересами Туреччини.

 

Більш наближеним до реальності є менш амбіційний проєкт з умовною назвою "Квадрига" – Україна, Польща, Литва та Латвія, який доволі активно проштовхує офіційний Лондон. Між цими країнами немає непереборних політичних протиріч, зате є спільний ворог, з яким є і спільний кордон – це Росія та її посіпака Білорусь. Тому цей союз може бути вельми прагматичним і мати виключно воєнну складову, причому незважаючи на присутність трьох держав в НАТО. Очевидно, що широкомасштабне вторгнення РФ в Україну показало всім, що за довгі роки мирного співіснування саме військова складова блоку НАТО значним чином деградувала і у випадку прямої збройної агресії фактично кожна держава буде віч-на-віч з ворогом – принаймні перші дні (тижні, місяці). Це прекрасно розуміють в тій же Варшаві, коли запускають масштабну програму переозброєння армії з очевидним упором на Південну Корею (і частково на США). Це розуміють і в балтійських країнах, однак у них немає такого потужного фінансового ресурсу, і тому вони шукають можливості продублювати "парасольку НАТО".

Тим більше, що деякі потуги по формуванню якихось спільних військових підрозділів з Україною у цих країн є. Тут варто згадати ЛитПолУкрбриг – військову бригаду, яка була створена у 2014 році з підрозділів збройних сил Литви, Польщі та України. Вся історія тягнеться ще з 2009 року, і незважаючи на те, що формально наприкінці 2016 року бригада пройшла сертифікаційні навчання, за результатами яких підтвердила набуття повних операційних спроможностей, станом на осінь 2023-го вона не функціонує. Звісно, що створювалась вона для зовсім інших завдань – перш за все виконання миротворчих місій в рамках мандата ООН, але досвід такий є, і він міг бути востребуваним і на сучасному етапі розвитку відношень між нашими країнами.

Є і інші напрямки, але тут перспективи ще більш туманні. Так, чисто теоретично ЄС та НАТО могли б реанімувати проект 100-річної давнини по створенню "міні-Антанти" як такого собі "санітарного кордону" проти розповсюдження зарази комунізму. Час від часу європейські політики піднімають питання про так званий "Європейський пасок безпеки", куди повинні увійти Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Україна, Молдова, Румунія та Болгарія, однак поки що є дуже нереальним звести докупи інтереси таких різних країн. Дуже наглядно, що в цьому списку немає Угорщини, яка проводить відверто антиукраїнську і проросійську політику.

Своє слово ще не сказали Сполучені Штати Америки, які поки що дистанціюються від цих проєктів під егідою того, що, мовляв, "Європа повинна вирішувати власні проблеми самостійно". Немає очевидної реакції і ще двох центрів тяжіння Європи – Німеччини та Франції, яким, очевидно, не подобається підсилення впливу Лондону у східній Європі. І в колах європейських політичних експертів є думка, що, можливо, дуже скоро ми можемо побачити й альтернативні проєкти.

А поки що різні європейські країни намагаються по максимуму "прив'язати" Україну до себе, навипередки поставляючи відносно сучасні зразки озброєння та підписуючи різні меморандуми по створенню підприємств по її виготовленню – як тут не згадати німецький "Рейнметал" або британський BAE Systems. І це класика жанру геополітики.

В цих умовах політичного протистояння різних сил для України дуже важливо зробити правильний вибір, який забезпечив би безпеку на довгі роки. Тому що очевидно, що ні РФ, ні Білорусь нікуди не подінуться, не зміниться там і режим влади, який, очевидно, є більш-менш "зручним" і "передбачуваним" для європейських політиків. Очевидно також, що тільки балтійські країни та Польща відчувають агресивну політику РФ і тільки вони всерйоз думають про власну безпеку. Та ж Фінляндія, Румунія або Болгарія, наприклад, поки що мають певні ілюзії твердих гарантій від НАТО.

Але наразі всі ці проєкті максимально "паперові", тому що для Європи, на відміну від нас, поки що не зрозуміло, яким чином завершиться російська агресія, які політичні сили можуть прийти до влади в Україні на наступних виборах. Всі бачать, що російський вплив на українське суспільство зовсім не вичерпаний, навіть в умовах війни і втрати частини територій (які колись повернуться до України зі своїм виборцем).

×