Місцевій владі плавно міняють річище?

У президентському офісі переписали декотрі пункти закону про децентралізацію. Опозиція заявляє, що формується інша стратегія надання незалежності регіонам від центру. І нібито вона йде в розріз з вимогами Європейського союзу.

На цей раз мова про проєкт закону – "Про місцеве самоврядування в Україні щодо вдосконалення правового регулювання інституту старост та його діяльності в умовах воєнного стану".

У одній зв'язці з ним згадується і закон про повноваження містобудування, що його хотіли передати від місцевих громад до центральних органів влади.

Звісно, між рядками всього цього - використання державних грошей. Наразі цей кейс затребуваний як ніколи. Хоча прозорість використання фінансів завжди була на устах політиків і громадських викривачів. Особливо коли їх (коштів) мало в одному місці та багато в іншому.

Велика сверблячка регіонального будівництва

У непомірному апетиті Банкової на будівельні проєкти післявоєнного відновлення та розворот України в бік жорсткої централізації, владі почали дорікати минулого, 2023-го року.

Саме тоді план перевести західну фінансову допомогу на відновлення з Мінрегіону, який формує державну регіональну політику (це умова ЄС), під проєктне Міністерство інфраструктури Банкова стрімко реалізувала.

Таким чином децентралізація, що вже на той момент вийшла на фінішну пряму і яку визнала G7 "безповоротною реформою, що допомогла Україні утриматися в перші місяці російської агресії", була загальмована.

Так само як і майже ліквідована політика самостійності регіонів, що закріплена в законі "Про засади державної регіональної політики" в липні 2022 року. Саме вона мала бути спрямована на розвиток поствоєнного потенціалу громад і регіонів. Тут у першу чергу мова йде про потреби людей, які залишилися без домівок, а не бездумне мультиплікування мостів, шляхів та спальних районів у зруйнованих містах.

Цікаво, що було зачищено всіх, крім певної групи в Офісі президента України (ОПУ), який переміг у внутрішньовидовій боротьбі.

У результаті, в минулому році, за столом, на якому ділитимуть ресурси міжнародних донорів, залишилося троє: голова ОПУ Андрій Єрмак, голова партії "Слуга народу" і профільного парламентського комітету Олена Шуляк та ексвіцепрем'єр, колишній очільник об'єднаного Міністерства інфраструктури Олександр Кубраков. Зауважимо, що він, як стверджують знавці кулуарних ігор, був і потенційним прем'єр-міністром, і єдиним, хто, гіпотетично, міг внести корективи в меню. Однак, Кубракова уже витиснули з "гри".

Що було?

Ще в 2022 році, коли почалось повномасштабне вторгнення, перший публічний сигнал про підготовку владою нового підходу до децентралізації подав чинний прем'єр Денис Шмигаль. Він, вочевидь, за командою Банкової, перевів тодішнього міністра регіонального розвитку Олексія Чернишова в голови НАК. І хоча останній свого часу також перебував у шорт-листі кастингу в прем'єри, однак до такої кадрової ротації був готовий. Сигналом для нього стало те, коли після гучної презентації програми комплексного відновлення Луганщини, Чернишов не зумів потрапити до президента із власною програмою. Варто зазначити, що Олексія Чернишова вважали ставлеником Тимура Міндіча — одного з найближчих партнерів олігарха Ігоря Коломойського та близького друга колишнього першого помічника президента Сергія Шефіра.

Подейкують, Чернишов за три роки повноважень міністра встиг зануритися не лише в суть містобудівної реформи Олени Шуляк, а й у регіональну політику з децентралізацією. Тому вирішив поділитися з главою держави висновками про те, що післявоєнне відновлення — це не тільки будівництво, точніше — зовсім не будівництво. Крім головного меседжу, що грошей на глобальне відновлення у бюджеті немає (і донори під час війни не дають), у течці колишнього міністра було що почитати.

Однак, не почитавши, Чернишова залишили без міністерського портфеля - злили два відомства й створили один гігант - міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури під керівництвом Олександра Кубракова. Злі язики стверджували, що на базі об'єднаного міністерства створюється державна монополія, яка підтягне під себе не тільки всі основні ресурси донорів та бюджету, а й впровадить драконівські методи, щоб відкусити частину повноважень у місцевих органів влади. Цьому новоствореному відомству в поміч закон № 5655, за яким міністерські чиновники мають право планувати, реалізовувати та контролювати відновлення держави.

Варто зазначити, що перед Чернишовим двері щільно зачинив тодішній заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко. Куруючи регіональну політику, він теж мріяв про прем'єрство та вів свою гру. А тим часом проєкт "Велике будівництво" під час війни набув у суспільстві доволі стійкого присмаку корупції.

На тлі кулуарних протистоянь Тимошенко ввійшов у клінч не тільки з Чернишовим, а й із будівельним лобі, чиї інтереси у владі, нібито, представляє голова партії "Слуга народу" Олена Шуляк.

Причиною тодішнього скандалу стало цілком зрозуміле бажання Банкової в особі Тимошенка швидко отримати нове житло для переселенців, котрі залишились без даху над головою. Державна пропозиція викупити в забудовників готові метри була за фіксованою ціною 25–30 тисяч гривень за квадратний метр. Але забудовники затялися й віддавати дешево нічого не захотіли. Ресурсу Тимошенка натиснути на будівельну монополію виявилося замало. Можливо, це міг би зробити голова ОПУ Єрмак, але він, подейкують, тісніше співпрацює з Шуляк.

Отже, доки Чернишов, Тимошенко й Шуляк відмовчувалися у відповідь на критичні публікації в медіа, ексміністр інфраструктури Олександр Кубраков доповідав президентові про реальне завершення успішних відбудовних проєктів: рекордний за термінами залізничний міст через річку Ірпінь, оперативний ремонт пошкоджених залізничних магістралей, введені в експлуатацію кілометри зруйнованих доріг, якими їхали зброя та підкріплення на фронт. І це була необхідна робота.

Що буде?

А вже цьогорічні депутатські та чиновницькі списи ламаються довкола законопроєкту - "Про місцеве самоврядування в Україні щодо вдосконалення правового регулювання інституту старост та його діяльності в умовах воєнного стану" ( №9518). Він також з тієї ж теки про відбудову України.

"Якщо будуть згадувати цей парламент, то про нього говоритимуть як про інституцію, де влада провадила згортання децентралізації і утиски місцевого самоврядування. Бо як можна по – іншому трактувати закон про повноваження містобудування, який хотіли забрати в місцевих громад і передати на центральні органи влади? Тільки втручання Єврокомісії припинило це беззаконня", – сказав народний депутат Олег Синютка під час виступу в парламенті.

Також він згадав про позбавлення фінансових інструментів місцевих громад - військове ПДФО, яке вони витрачали на підтримку ЗСУ.

"Ці гроші забрали в центральні органи влади і на сьогоднішній день армія їх не бачить", - стверджує народний депутат.

Нагадаємо, на той момент представники центральної влади заявляли про серйозну необхідність забрати на місцях частину коштів на військові потреби. Місцеве самоврядування парирувало, що їх загалом замало в світлі збільшення тарифів на енергоносії без відповідної компенсації з державного бюджету. Тоді ж у суперечку втягнули військових, яким пояснювали, що неналежне постачання на фронт дронів є наслідком того, що місцева влада постійно перекладає бруківку.

Але й у представництв центральної влади пір'ячко на писку — в громадах, де створено військові адміністрації замість повноцінного самоврядування, бюджетні кошти часто використовують і непрозоро, й безконтрольно, й, м'яко кажучи, нераціонально. Активісти, аналізуючи бюджети низки областей після перших місяців повномасштабного вторгнення, дійшли висновку, що регіони роблять ставку на дороги, а не на обороноздатність.

Олег Синютка вважає, що й законопроєкт, котрий наразі вдалось загальмувати – продовження тієї ж згаданої політики, оскільки саме через нього прагнуть утворити вертикаль управління через старост.

"Якщо цей законопроєкт буде ухвалений, то це буде ще один крок всупереч нашій європейській і євроатлантичній інтеграції. Я пропоную не підтримувати цей законопроєкт навіть в першому читанні", – зазначив Синютка.

Отже, децентралізація з включенням державного нагляду - це третій завершальний етап реформи після того, як на місця віддали повноваження та фінанси. Водночас, законопроєкт, не звітуючи перед суспільством, переписали для того, аби вивести префектів із зони впливу кабміну та віддати винятково президенту. Громадські активісти стверджують, що це - неконституційно.

Серце нічим заспокоїти

Звісно, громадянське суспільство, активісти могли б стати в тверду позу й сказати своє рішуче "ні" загрозі згортання децентралізації. Однак, що по факту відбувається з самоврядною владою на місцях?

Децентралізація, котра була покликана принести ренесанс у регіони, особливо у віддалені куточки, дала користь лише центрам територіальних громад, малі села, здебільшого, й далі продовжують занепадати на узбіччі цивілізації. Зазирнувши в глиб децентралізації, гіркота невимовна – злидні стали ще злиденнішими.

На невирішення проблем, за великим рахунком, поскаржитись нікому. Усі спроби достукатись до "вищої справедливості" в обласних центрах завершуються спусканням скарг на розгляд місцевих керівників, а це, вважайте, - в нікуди. Тож децентралізація для чималої кількості малих сіл стала черговою моделлю безвиході, а не благом. І ніяке друге дихання там не відкрилось. Якщо і є винятки, то вони лише підтверджують існуючий факт загибелі малої батьківщини значної частини українців.

Малі села залишаються без усього – медпунктів; пошти – бандероль, посилку немає де посилати, не кажучи вже про отримання періодики, в кращому разі раз на тиждень може завітати пересувна пошта. Магазини закрились - хліба, сірників, солі… найнеобхіднішого ніде купити.

Більше того, на аутсайдерів почали перетворюватись і колишні центральні садиби сільрад, що раніше вирували активним життям і видавалися перспективними.

Що загалом показала практика діяльності ОТГ, які були утворені в 2015 -2016 роках? Чимало з тих, хто зважився на об'єднання уже в 2016 чи в 2017 році, прийняв таке рішення саме завдяки цифрам, які показували зростання місцевих бюджетів, субвенції на розвиток інфраструктури, що надає держава для ОТГ.

Але сьогодні для громад загалом більш важливим постало питання, а що далі? Як примножувати свої бюджети на перспективу в стані війни, тим більше коли держава припиняє підтримку?

Ну і як виявилось, бюджетні ресурси не завжди корелюються із загальним добробутом людини в кожній конкретній громаді чи населеному пункті. Адже, як показала практика, зростання місцевого бюджету може бути використане або для оплати праці збільшеній кількості місцевих чиновників, чи на чергове асфальтування площі біля сільради, чи на новий джип для голови ОТГ, тож люди цього покращення не відчувають.

Подекуди місцеві нувориші "домовилися" із керівниками ОТГ, іноді, обдаровуючи преміями, по суті паралельно утримують увесь керівний склад ОТГ і тепер їм ні районна, ні обласна влада не указ. Тож можна, наприклад, безкарно вирізати лісопосадки для свого підприємства.

Чи варто сподіватись у випадках волаючої несправедливості на апелювання мешканців сіл та селищ до партійної конкуренції? Навряд. Адже то в столиці запеклі партійні бої та затяте міряння рейтингом, на місцях – ті ж домовленості та відносна злагода. Останні вибори до ВР засвідчили, що на регіональному рівні політику роблять за особливими правилами.

Принаймні популярні політичні франшизи національного масштабу далеко не завжди успішно конкурували із проєктами місцевих лідерів. А деякі міські голови іноді почуваються так упевнено, що можуть відкрито кидати виклик центральній владі. Однак місцева політика таки не герметична й регіони ніколи не залишаються осторонь загальнонаціональних тенденцій. І відчутна ідеологічна поляризація з часом усе-таки вноситиме свій характер політичних взаємин і на місцях. Але доки партії почнуть конкурувати за краще ставлення до них електорату глибинки, не роса, як у класика, а тотальне зубожіння села, очі виїсть. Тим більше під час війни, коли за законами її жанру тил значно бідніє.

Тож тепер, з реальності глибинки, виникає зустрічне питання: можливо підпорядкування старост президентській вертикалі, зможе внести певну систему стримувань через взаємний контроль та конкуренцію? Адже подекуди голови ОТГ намагаються загнати "під плінтус" старост, якщо вони відповідально ставляться до своїх виборців і вимагають для мешканців маленьких, віддалених сіл певних преференцій, а по суті - дотримання закону. Наприклад, безкоштовного палива, бодай один раз на рік, для самотніх стареньких.

×