неділя, 18 червня 2023 10:00

Karma is a bitch. Як Росія вигодовує власних вбивць

Історія не завжди вдруге повторюється як фарс – іноді це теж трагедія, просто меншого масштабу, або вона просто ще не відбулася. У ХІХ ст. імперська Росія доклала надзвичайних зусиль для збереження Німеччини – і об'єднана Німеччина згубила імперську Росію і ледь не зробила те саме з Росією радянською. У ХХ ст. Москва випестувала червоний Пекін, щоб сьогодні стати його бідною родичкою, якщо взагалі не служницею. Це карма чи такими є закони історії?

Німеччина

Упродовж XVIII ст. Пруссія була як запеклою противницею Росії (Семирічна війна, взяття росіянами Берліна 1760 року), так і її союзницею (розділи Речі Посполитої). А спільна боротьба проти Наполеона підштовхнула країни до ще більшого зближення.

Поразка від Наполеона у 1806 році стала для Пруссії справжнім національним приниженням. Вона була затиснута між французькими протекторатами: Рейнським Союзом та Варшавським герцогством, її кордони були суттєво урізані, армія зменшена, а на території стояли іноземні гарнізони. Ба більше, Бонапарт змусив пруссаків брати участь у війні проти Росії у 1812 році. Цікаво, що чимало німецьких офіцерів "зрадили" свою профранцузьку владу та перейшли на російську службу. У 1813 році спільними зусиллями російських військ та прусських повстанців Пруссія була визволена.

Однак Росії цього було недостатньо. Ще в лютому 1813 року, згідно з таємним додатком до Калішської угоди, польські землі, захоплені пруссаками та відібрані у них французами, мали відійти Росії, а за це Пруссія отримувала компенсацію на заході. У 1815 році центральні землі уздовж Рейну стали прусськими (і оплотом проти французького імперіалізму), а сама Пруссія увійшла разом з Австрією та Росією до Священного союзу. Це об'єднання гарантувало своїм учасникам взаємну допомогу проти внутрішніх революційних рухів та збереження Віденського міжнародного порядку.

В цілому, російсько-прусське порозуміння витримало навіть випробовування Кримською війною. Коли Росія опинилися перед лицем англо-франко-османо-сардинської коаліції, Берлін залишився вірним старому союзу, у той час як Відень висунув Петербургу ультиматум щодо Балкан (хоча до приєднання до коаліції справа не дійшла).

З кожним роком між німецькими державами та Росією наростали відмінності, а відтак – протиріччя

Однак з кожним роком між німецькими державами та Росією наростали відмінності, а відтак – протиріччя. Ще 1807 року в Пруссії було скасоване кріпацтво, функціонував парламент, 1850 року з'явилася конституція, активно йшла промислова революція, Росія ж відставала на пів століття. А найголовніше – серед німців все більшою популярністю користувалися ідеї об'єднання в одну державу, тоді як Росія цьому протидіяла. Наприклад, у 1849 році росіяни не дозволили Пруссії відібрати у Данії німецькомовну частину провінцій Шлезвіг-Гольштейн.

Востаннє Берлін виступив союзником Петербурга в придушенні Січневого повстання в Польщі-Білорусі-Литві у 1863-1864 роках. Незабаром Пруссія в ході кількох блискавичних війн з Данією, Австрією та Францією створила Німецький Райх – і його протистояння з Росією було просто невідворотним.

Ні, спроби порозумітися здійснювалися неодноразово. Під назвою "союз трьох імператорів" відомі договори між Росією, Німеччиною та Австро-Угорщиною у 1873, 1881 та 1884 роках, а 1887 року Берлін з Петербургом уклали "договір перестраховки". Але сам факт того, що такі документи підписувалися так часто, свідчить не про їхню надійність, а якраз навпаки. Росія з Німеччиною раз-у-раз опинялися по різні боки барикад в європейській політиці, після чого пробували відновити стосунки – кожного разу ненадовго. Так, у 1875 році Петербург не дав Берліну розв'язати нову війну проти Парижа і остаточно розгромити Францію, а Берлін у 1878 році організував конгрес, на якому скасували усі російські успіхи у війні проти Туреччини.

Автор: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Зрештою, то все закінчилося Першою світовою війною, в огні якої згоріли обидві імперії. Але ще за два роки до її початку проникливим спостерігачам уже все було ясно. Великий князь Ніколай Міхайлович у книзі "Александр І" писав: "Майбутнє показало невдовзі, що Росії наступні війни принесли мало користі, а радше навіть шкоду. Звільнення Німеччини від наполеонівського ярма виявилося цілком непотрібним для російських інтересів".

Москва як могла відтягувала об'єднання Німеччини, а коли це врешті сталося у 1990 році, по самому Союзу уже лунав поховальний подзвін

Історія першої половини ХХ ст. дала блискуче підтвердження цієї тези. Радянський Союз як ніхто інший посприяв відродженню з попелу Веймарської Німеччини, а у 1939-1941 роках був відкритим союзником нацистського Третього Райху. Чим то все для СРСР закінчилося, не варто й нагадувати. Але пам'ятаючи попередні уроки, Москва як могла відтягувала об'єднання Німеччини, а коли це врешті сталося у 1990 році, по самому Союзу уже лунав поховальний подзвін.

Китай

Але Німеччина – не єдиний приклад. Куди серйознішою проблемою для Росії може стати Китай.

Пропустимо його стосунки з Росією до початку ХХ ст. і зосередимося на сучасності. Після революції 1911-1912 років Китай фактично припинив існування в статусі єдиної країни, розпавшись на безліч уділів з воєначальниками на чолі. Його об'єднання під владою Гоміндану у 1926-1931 роках стало можливим завдяки радянській допомозі. Маршал Василь Блюхер був головним радником Чан Кайші, СРСР виділив Китаю кредитів на $250 млн (5 млрд на сучасні гроші), поставив купу техніки – одних лише літаків тисячу штук.

Радянські війська придушували повстання на околицях, як-от в Сінцзяні з 1931 року, після чого цей край фактично жив на кремлівські дотації, а місцеві комуністи ставили питання про приєднання до СРСР. Перший китайський центробанк виник лише 1928 року на базі Російсько-Азійського банку в Шанхаї.

Переорієнтація Москви на Мао Цзедуна в ході японсько-китайської війни не вплинула на радянську допомогу. До 1940 року "добровольці" з СРСР воювали в китайському небі, будували дороги і аеродроми. Потім зі зрозумілих причин сталася перерва, але вже з 1946 року Радянський Союз повернувся. Лише і винятково завдяки допомозі Москви китайські комуністи змогли перемогти націоналістів і 1949 року утворити КНР – СРСР передав загонам компартії трофейне озброєння японської Квантунської армії: 600 танків, 3,7 тис. гармат та мінометів, 3 тис. автомашин та склади з боєприпасами.

Потім СРСР збудував для китайців 500 великих заводів, запустив нафтову галузь, а пізніше подарував свою долю в усіх спільних підприємствах. Віддав не лише відібрані у японців землі, але і (вже за Хрущова) Порт-Артур. Коротше кажучи, Сталін впливав на творення та розвиток КНР не на багато менше за Мао.

Тоді ж вперше Союз замислив превентивну ядерну війну – відбомбитись по Пекіну і ще 20-30 містам, а потім за два тижні дійти танками з Монголії

Однак жодна добра справа не залишиться безкарною. У 1956 році на тлі десталінізації стосунки СРСР та КНР суттєво зіпсувалися, 1960 року повністю зупинилися економічні зв'язки, а 1969 року дійшло до бойових зіткнень на Далекому Сході та в Казахстані. Тоді ж вперше Союз замислив превентивну ядерну війну – відбомбитись по Пекіну і ще 20-30 містам, а потім за два тижні дійти танками з Монголії.

Заступник начальника радянського Генштабу Андріан Данилевич згадував: "Що стосується Л. І. Брежнєва та А. А. Гречка, то в 1970-ті роки вони не так побоювалися США, як Китаю. Найбільш посилені угруповання військ створювалися на Сході, і звичайні типи зброї насамперед поставлялися туди. Чому так? Тому що усвідомлювали: на Заході тверезіші політики та розумніші військові діячі, ніж були в Китаї". Третина всієї армії СРСР зосереджувалася на китайському кордоні, а 1979 року радянські війська допомагали в'єтнамцям у китайсько-в'єтнамській війні.

Китай того не подарував, і уже 1980 року почав підтримувати афганських моджахедів в боротьбі проти СРСР – раніше за будь-яку західну державу. Хоча Пекін боровся і бореться з власними нелояльними мусульманами, в Сіньцзяні розташували тренувальні бази для афганців. Китайських воєнних радників в Афганістані – 2 тис. осіб – було більше, ніж радників будь-яких інших країн, включаючи США. Лише після смерті Брежнєва поступово почалася нормалізація.

Після 24 лютого 2022 року московські тестикули цілком відверто перебувають в руках пекінських очільників

Сьогоднішня Росія цілком і повністю прогнулася під Китай. Ще 1991 року Кремль передав китайцям той самий острів Даманський, за який воювали 1969 року, а 2005 року Путін віддав ще понад 300 кв. км території. Про економічний дисбаланс і говорити не варто, як і про поступове заміщення росіян китайцями на сході Сибіру – це все не історія, це відбувається на наших очах.

Ну а після 24 лютого 2022 року московські тестикули цілком відверто перебувають в руках пекінських очільників.

Зараз невідомо, чи повториться історія вдруге як фарс (тобто все залишиться як є), чи обернеться ще більшою трагедією. Сьогодні ще не видно підстав для повномасштабної російсько-китайської війни. Але якщо вона таки почнеться, це буде найнещаднішим проявом карми, який ми могли будь-коли спостерігати.

Зараз ви читаєте новину «Karma is a bitch. Як Росія вигодовує власних вбивць». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі