Прочитала у газеті, що скоро в Україні з вугілля робитимуть бензин. Заводи постануть на Луганщині, а побудують їх німці. У них великий досвід, бо добували бензин з вугілля ще за Гітлера. А потім цим бензином заправляли літаки, які летіли в Україну. Заводи по переробці вугілля німці ретельно маскували. Скажімо, завод біля міста Шольвен був посеред лісу, а його цехи — під землею.
Звідки я все це знаю? На заводі біля Шольвену працювала моя бабуся. Вона розповідала, що ходила по решітках, а під ногами кипіла смола. Що вугілля кидали у спеціальні печі, і в них з необачності згоріло багато робітників. Ще вона казала, що німці акуратні, біля будиночків у них ростуть квіти.
Пізніше, коли бабуся вже збудувала собі хату, то ніколи не садила біля неї квітів. Лише кілька айстр і піонів — на городі, біля клубники, яку возила на базар продавати. А потім Німеччина виплатила остарбайтерам компенсацію.
Траншеї засипали,
а газ не пустили
У селі, де живе бабуся, досі топлять вугіллям. Торік мали провести газ, викопали траншеї і навіть проклали труби. От бабуся і віддала їм ті євро, які заробила у Німеччині, коли їй було шістнадцять. Траншеї засипали, а газ так і не пустили. Тепер обіцяють, що він буде цього року.
Днями, о сьомій ранку, набираю бабусин номер: "Вибач, я, мабуть, розбудила?" — "Я вже не спала. Так, лежу, а виходити не хочу, бо слизько. Але вже зараз встану. Треба протопити в хаті"...
Я знаю: вона покладе трубку, зігнута, почовгає до грубки, відкриє піддувало, вигребе шлак, в грубку підкладе соснові полінця. Коли вони перегорять, підкине два совочки вугілля. Бабуся ніколи не кидає більше: все життя економить.
1 
1
Коментарі