Українців зараз багато по світу. Тих, хто емігрував майже сто років тому, називають першою хвилею. А наших сучасників — четвертою. Моя подружка живе в Канаді з 16 років. Навіть школи тут не закінчила. Пам"ятаю, вони з Ірою стояли біля вікна і про щось шепотілися. Потім Лєра сказала, що їде до Торонто. Мовляв, батько знайшов там роботу, забирає їх з молодшою сестрою Настею.
Тоді вона обманула нас. Батько просто продав квартиру, і вони виїхали у невідомість. З них трьох англійську знала лише Лєра. Вона одна і працювала. Потім вступила до медичного університету, а батько помер. Лєра не хоче згадувати, як усе було в останній рік його життя. Зараз наче все нормально.
Справжню українську діаспору Лєра не бачила. Її друзі — колишні москвичі, словаки, а хлопець — одесит. Є кияни, але й вони не називають себе українцями. Сестричка Настя виросла. Тепер вона Stacy. Малює і вже виставляє картини у галереях. Лєра кілька разів приїздила до Києва. Тут живе їхня тьотя — Лєна. Вона дуже схожа на покійну сестру — Лєрину маму.
Лєра привозить усім подарунки. Нам з Ірою — одяг. Такого розміру, який запам"ятала ще зі школи.
Тоді вона обманула нас
— Померяй курточку. Тебе должно подойти, — турботливо каже вона. — Ничего, что рукав коротковат, зато как сидит!
Я зараз сиджу в спідниці, яку подарувала Лєра. А ту курточку з рукавами-"ліхтариками" віддала подружці. Вона у захваті:
— Рукави як на сукні Тимошенко!
У вузькому нагрудному кармані тієї курточки Лєра залишила монетку — канадський цент. Я не виймала її. Може, Лєра повернеться. В одному листі, ще давно, вона писала: "Вернусь, конечно". Певно, зараз так не думає.
1 
1
Коментарі
1