Нині з одноразовою тарою проблем немає. А колись спробуй той кульок викинь. Його прали, сушили, зашивали. У моєї мами й тепер під кульки — ціла шухляда. Там вони пофасовані: більші окремо від менших. Мені й самій часто шкода той кульок викинути. Як і моєму знайомому Володі. Коли я його зустрічаю, то не підходжу, лише вітаюся на відстані. Так само й він. Видно, добре пам"ятає давній випадок.
Подзвонив його друг Стас і погукав до себе на дачу. Я приїхала з подружкою. Тієї ночі ми троє купалися в озері, а вона не могла. Стас катав її у човні, хвалився, який він багатий. Потім Володя зіштовхнув подружку у воду. Ту ніч ми спали погано. Погода була сира, піджак і джинси не сохли. Та ще й Володя настирливо себе пропонував. Стас гупав п"яткою у стіну і кричав, що ми йому заважаємо спати. Ледь діждалися ранку. Я розділила свій одяг на нас двох. Подружка взяла зі столу целофановий пакет і хотіла покласти туди мокре. Володя побачив це і заверещав:
— Жрачку вижрали! Не трахались! Не дам кульок!
Стас не заступився за нас. Ми йдемо з тієї дачі, мені — соромно, а подружка навпіл згинається від реготу:
— Ти подумай, який маразм!
Жрачку вижрали! Не трахались! Не дам кульок!
Кілька днів по тому я розказала про Володю одному хлопцеві. Він поспівчував:
— Видно, человеку тяжело в жизни пришлось, раз он сейчас на кульках экономит.
А днями бачу — сусід витрусив у сміттєпровід кульок для сміття і поніс його назад у квартиру. З того пакета ще й цівочка текла через весь коридор. Сусід — не бідний: дача, машина, сини на хорошій роботі. Але важко звикнути, що одноразова тара — не дефіцит.
1 
1
Коментарі