Оце зустріла знайомого — Сашу. Вчилися разом у школі. Він завжди худий був і постійно їсти хотів. І зараз не погладшав. Почав про свою дівчину розказувати. Веселий такий, сміється:
— Іду завтра на вечірку, — каже.
Тут його мобілка дзвонить. Доки діставав — усе з кишені повипадало: пару гривень, засмальцьований носовичок. І пачка презервативів. Саші пояснює:
— На вечірку беру. А раптом буде контакт...
Я побажала йому успіху.
Уже вдома сиджу, і так мені неприємно від Саші. Хоча не сказав нічого поганого. Потім зрозуміла, чому. Згадала про нашу козу. Це було років 10 тому. Бабуся кіз розводила, на молоко. Якось приїжджаю, а вона мені:
Вони понюхалися, мекнули
— Поведемо, доцю, нашу козу до козла.
Взяли її на довгий мотузок, пішли вулицею. А коза на паркан дереться — листя підскубує. А то упирається, тягнемо — аж очі на лоба їй лізуть. Прийшли. На тому дворі два білих козлики бігають. І так смердить.
Виходить бабуся: лице зморщене, очки вузенькі, хитрі. Каже, щоб козу так і тримали за мотузок. Один козлик підбіг. Вони понюхалися, мекнули. У кози зіниці аж квадратні зробилися, замість прямокутних. Козлик тільки виплигнув на неї, як баба: "Всьо! Був контакт!" І плямкнула беззубим ротом.
Моя бабуся вийняла гроші — якраз нові ввели. Дала п"ять гривень, і ми козу назад повели. Вона, здається, так і не зрозуміла, що трапилося. Тільки оберталася і мекала. А потім по дорозі чиюсь вишню нанюхала і допалася — скубе, аж труситься. То ми вже її не одганяли.
Я скоро поїхала. А бабця потім казала, що мусила козу ще раз водити, тільки вже до іншої хазяйки:
— У тої якісь козли паршиві.
1 
1
Коментарі
4