— Більшість майстрів спорту з синхронного плавання після кар'єри працюють у водному шоу-балеті. Я теж цим займалася. Пробувала тренувати дітей, — розповідає 19-річна Ксенія Копил з Києва. Вона — майстер спорту України з синхронного плавання. Працює русалкою в китайській столиці Пекіні.
— Українські дівчата тут дуже популярні. Їх цінують за красу і працьовитість. Укладають контракт лише з професійними спортсменками.
Шоу русалок триває 10 хвилин. Для виступу одягаємо хвіст вагою 5 кілограмів. Його розшивають за побажаннями замовника. Також — ласти або моноласти, в яких обидві ноги кріпляться разом. У басейн нас відносять й опускають у воду. Доповзти до акваріуму в костюмі русалки самотужки нереально. Можна хіба одягти його на бортику й стрибнути у воду звідти.
Плаваємо на глибині 8 метрів, якщо басейн великий. У ньому може бути до десяти дівчат. У таких крім шоу русалок показують номери з синхронного плавання. У меншому акваріумі виступають від чотирьох до шести плавчинь. Іноді замовляють двох.
У місяць заробляю близько півтори тисячі доларів. Але працюю без вихідних. У будні маю чотири виступи на день, у вихідні — п'ять. На свята можемо з дівчатами показувати шоу до восьми разів. Щодня тренуюся. Це потрібно для хорошої фізичної форми.
За контрактом роботодавець узяв на себе витрати з оформлення візи та оплатив переліт. Забезпечив житлом. Також нас годують. Не завжди маємо сніданок чи вечерю, але обід — обов'язково. За деякими угодами передбачена ще й страховка.
Працювати на глибині не страшно. Навколо нас у воді плавають риби й скати. Виступаємо в басейнах з акулами, які плавають поруч. Можуть бути або маленькі, або великі білі. Із великими іноді страшно. Вони без зубів, але можуть чіплятися, пробувати вкусити.
У Китаї живу більше року. З місцевими розмовляю англійською, іноді використовую китайські слова.
Багато китайців не знають англійської. Деякі навмисно говорять лише китайською. Через це іноземці спілкуються здебільшого між собою. Гуртуються на фірмі, в яку приїхали. Рідко потрапляють у компанії китайців.
Якось в аеропорту Пекіна затримали рейс. Намагалася щось з'ясувати в одного з працівників — він мене не розумів. Знайома порадила вивчити основні розмовні слова. Це дуже допомагає. Головне — сказати одне-два слова. Далі можна пояснити й жестами.
Іноземців люблять обманювати. Особливо таксисти. Коли сідаєш в машину, вмикається лічильник. Оплата залежить від того, як довго тебе везли. Тому водії їдуть так, щоб нарахувало більше грошей. Дівчат часто вивозять за місто. Це сталося з моєю подругою. Таксист відмовлявся везти її назад, поки не заплатить. Також можуть підняти ціну в 10 разів. Наприклад, недалека поїздка коштує 20 юанів, а просять 300 (1150 грн. — ГПУ). До того ж тут немає поняття — допомогти комусь. Навіть якщо валіза важить більше за тебе, водій не допоможе.
Лікарі відмовляються обслуговувати іноземців. Можуть сказати китайською, що не хочуть тебе приймати. Однак відправити з лікарні не мають права. Тому направляють до іншого лікаря. І так по колу.
Найбільше дивувало, як безглуздо одягаються китайці. Одягати широкі штани й верх в обтяжку. Чіпляють на себе дуже багато блискучого. Весь одяг може бути у стразах. Для нас це дивно і смішно. Але ми цю моду частково переймаємо. Те, що з'являється в китайських магазинах, через кілька місяців бачу в Україні. Причому продається в рази дорожче. Якось купила в Китаї босоніжки-підробку "Прада" за 55 доларів. В Україні такі ж коштували 160 доларів.
Із того, що подобається — чисті парки та безпечне метро. В останньому на кожному вході й виході стоять охоронці. Є автомати, де вказуєш станцію і купуєш жетон. Його потрібно здати на виході. Якщо загубити в дорозі, можна не вийти з метро. Також там немає відкритих платформ. Потяг закритий стіною. Спочатку відчиняються скляні двері до платформи. Лише потім — двері у вагон.
Удень лягають на годину спати
— У Китаї є традиція денного сну. В обідню перерву всі лягають відпочити. Сплять будь-де — на вулиці, в метро чи в магазині меблів, — розповідає 25-річна Надія Берегова. Працює на підприємстві з виготовлення харчових добавок у місті Харбін. — Якщо потрапляєш в обідню перерву в метро, треба бути готовим, що потяг спиниться десь серед тунелю і всі заснуть. Спочатку це викликало паніку. Думала, що люди надихалися якогось газу чи здуріли. Згодом звикла. Місцеві розповіли, ще донедавна таке було й у Пекіні. Однак ця традиція дуже лякала туристів. Тому обідню переву там скасували. Я намагаюся з 11:30 до 14:30 нікуди не виходити, бо скрізь всі спатимуть.
Часто їжджу залізницею. Ніяк не можу звикнути, що в потягах не змінюють постіль. Її стелять лише раз — на початковій станції. Огидно лягати в брудну білизну. Тому завжди маю свою. Якщо виходжу раніше, провідниця змушує повернути все, як було.
Тут своєрідне лікування — усе лікують гарячою водою. Баки з кип'ятком стоять на кожній вулиці, а також у торгових центрах. Така вода безкоштовна. Якщо болить голова чи зуб, треба пити гарячу воду.
У ресторанах та їдальнях приносять одноразовий посуд. Його треба помити перед прийомом їжі. Коли не робиш цього, можуть дати зауваження. Попередити, що заклад не нестиме відповідальності, якщо я отруюся. Апетит після такого зникає.
Останнє, до чого не можу звикнути, — справляння дитячої нужди прямо на вулиці. Якось прямо в аеропорту дворічний хлопчик надзюрив на мою валізу, поки я відвернулася. Протестувати в такому випадку немислимо. Можна наразитися на шквал незадоволення від китайців.
Валерія АВРАМЕНКО
4 
35413
Коментарі