Світлана та Андрій Хомей одружилися 31 грудня 2004 року. Було їм тоді 24 та 25 років. Заяву подали за два місяці. Призначили їм на 11.40. Були останньою парою, яку розписали того дня. Нині в подружжя підростає 9-місячний син Арсеній.
Обоє з Червонограда на Львівщині.
— Усі хлопці залицялися до мене, а Андрій завжди був у стороні, — згадує Світлана.
Вона навчалася в училищі на бухгалтера, Андрій — в гірничому технікумі на будівельника. 1998 року Світлана поїхала до Києва та вступила до Інституту культури і мистецтв. За рік до столиці подався й Андрій. Став студентом інженерно-будівельного інституту. Коли вчилися, кожен мав свою компанію. 2002 року випадково зустрілися в Червонограді на вулиці, коли приїхали додому на Великдень. Хлопець запросив Світлану на дачу до друзів. До Києва їхали разом. Але стосунки не складалися.
— Нам чомусь важко було спілкуватися, — пояснює Світлана. — Я говірка, люблю веселитися, а він спокійний, навіть скутий. Ображалася на нього: зі своїми подружками міг по телефону говорити годинами, а зі мною через п"ять хвилин замовкав.
— Не зійшлися характерами, — додає Андрій.
— Я перестала йому дзвонити, а він — мені, — каже Світлана.
— Я тоді загубив записника з її телефоном, — пояснює чоловік. — Вона якраз переїхала з гуртожитку на квартиру.
Не бачилися рік. Першою зателефонувала Світлана. У неї залишилася книжка Андрія "100 порад, як досягти успіху".
Обертаюся, а він стоїть на коліні
— Подзвонила. Сказав, що радий мене чути, домовилися про зустріч, — згадує Світлана. — Хоча особливої радості в його голосі я не відчула.
— Вона мені завжди подобалася, ще з Червонограда, — заперечує Андрій.
Він зустрів дівчину після роботи — працювала тоді адміністратором у салоні краси "Флоренція". Зайшли до кафе. Андрій зізнався, що за кілька місяців до цього дзвінка йому наснилося їхнє весілля.
Новий 2003 рік святкували разом. А наступного літа поїхали відпочивати до Туреччини. Там познайомилися з молодятами з Одеси.
— Така весела пара була, — сміється Світлана. — І так захоплено розповідали про своє весілля.
У листопаді Андрій освідчився в коханні.
— Запросив до Маріїнського парку, — розповідає Світлана. — Ми дійшли до мосту, який називають "мостом закоханих". Ішли поруч, але в якийсь момент дивлюся — його немає. Обертаюся, а він стоїть на коліні.
— Сказав, як сильно її люблю і що не можу без неї жити. Згадав про сон, запевнив, що це доля і нам треба бути разом, — каже Андрій. — Подружки Світлани радили, щоб я подзвонив на телебачення й освідчився їй у програмі "Все для тебе". Але я не публічний.
— Подарував мені золоту каблучку. Я не очікувала, що він освідчиться. Сказала: "Андрійчику, я дуже хочу бути твоєю дружиною". Ми навіть тоді розплакалися.
Світлана зізнається, що завжди мріяла вийти заміж 31 грудня.
— Бо всі будуть пам"ятати день весілля. До того ж Андрія хрестили 31 грудня, і моя мама виходила заміж цього дня. Вона тоді працювала лікарем на базі відпочинку "Лісова пісня" в Шацьку. Мама згадувала, як вона в білій сукні йшла по снігу, а їх із батьком вітали всі відпочивальники. Але 31 грудня 2004 року снігу не було, — каже Світлана.
Весілля відгуляли в кафе при столичному готелі "Голосіївський". Для шлюбної ночі Андрій зняв там номер. Думав привести молоду дружину в нову квартиру, але ремонт затягнувся.
— До номера Андрій ніс мене на руках. Коли ввімкнув світло, ліжко було в білих трояндах, — згадує Світлана.
— Хотів пелюстками все засипати, але боявся, що не вистачить троянд, — додає чоловік.
У весільну подорож молодята поїхали до Будапешта. За рік у них народився син Арсеній. Андрій був присутній під час пологів.
Він працює у столичному управлінні земельних ресурсів. Світлана — в декретній відпустці.
3 
1
Коментарі