Параска Королюк : "Мої доньки щитають президента братом"

 

"Зараз я відобідаю, потім зустрінемося на Майдані, коло глобусу", — погоджується на інтерв"ю 69-річна Параска Королюк. На зустріч приходить у вишиванці та помаранчевій спідниці. У руці тримає шкіряну сумочку.

— Мене всі вітають як президента, — сміється. — Тепер ішла, а мені люди рукою махають.

Розмовляємо в їдальні "Два гуся". На грудях у Параски Василівни срібний орден княгині Ольги ІІІ ступеня, вручили 2005-го.

— Президент почепив лічно, — хвалиться. — Але на медаль не розчитувала. Я лише рвуся до президента і Юлі Тимошенко, щоби помацати їх за руку — вони тоді помиряться. А олігархи не пускають мене, спинами затуляють.

Півтори години розповідає про своє дитинство — годі перебити.

— Запам"ятала войну. Бачила, як літаки стріляли в села. Тато Василь помер, коли мені було півтора року — на фільварку у Львові простудив голову. Мама Ганя інвалід другої групи. Мала бородавочну волосянку, температуру під 40 постійно. Ноги як відра і рани аж до пахів. Дєдушка забрав нас із мамою до себе в село Садки. Він робив безрукавки і дубльоночки, з того й жили. Але голод я ледве перенесла. Мене їли воші, блохи, гниди. Дєдушка налив бутилку нафти мені на голову, спік всю шию. У голодовий рік він зварив кулешу і возвар із груш, наївся, дістав заворот кишок і помер. Із мамою нам залишилася стара хата з дірками. Я просила, щоб вона йшла заміж, вона не хотіла. Казала, що має мене за мужика. У 13 років я поїхала на заробітки на Дніпропетровщину в село Широке. Там на току возила трактористам їсти. За кілька місяців заробила шість центнерів зерна — собі на шубу. Матері взяла матеріялу на спідницю і фартух.

Чоловіка теж там зустріли? — цікавлюся.

— Я була бідна, мама — хвора, хлопці мене не надто хотіли, — ніяковіє. — Один до мене ходив три роки. Його родичі не розрішили на мені женитися. Свадьби в нас не було, але народила доньку Ганю. Він оженився на другій. Я дочку сама ростила. Вивчила на повара у Дніпропетровській області.

Я себе посвятила їхній родині

Із трактористом Олександром Леоновим прожила 20 років.

— Була на заробітках у селі Багата Чернещена у Харківській області, — згадує. — Чотири роки працювала дояркою. Там вийшла заміж за Сашу, забрала його у своє село. Але він був пияк. Бився, маму мою за горло душив. Не раз його п"яного приносили додому на носілках. Я не могла терпіти — вигнала. Саша поїхав до себе на батьківщину. Там пішов до жінки на шестеро дітей. Тепер вона каліка, ногами не ходить. Але на Сашу я зла не мала, розводу не оформляла. 23 роки тому він помер.

Параска Королюк живе в селі Дорогичівка Заліщицького району на Тернопільщині.

— Доньки Марія і Ганя працюють на цегельному заводі. А Світланка — у роддомі. Їй нещодавно зробили операцію на грудях. Простудилася під час революції на майдані, пішло загноєння. Восени хочуть прооперувати другу грудь. За допомогу дякую депутатам, міністрам і президентові. Колись у мене боліла ліва нога, я сказала Ющенку. Мене положили в лікарню у Феофанії. Коли стало зле Світланці, попросила, щоби оглянули її. У мене доньки слабовиті. У найменшої Марійки постійно болить желудок і піджелудочна.

Де зупиняєтеся у Києві?

— Помешкання то маю, то не маю, — стишує голос. — Ночую в людей, які мене приймуть. Часом друзі знімуть квартиру, а часом і на вокзалі сплю. Думаю, якби попросила у президента чи в Юлі квартири, вони не відказали б.

У гостях у них були?

— На день народження поїхала під хату до Юлі, але охрана мене не пустила. У президента під хатою теж була два рази — і туди не пустили. Він мене часто забирає на третій чи на п"ятий поверх до себе у секретаріат. Якось каже: "Щоби Бог допоміг мені, зробив би єдину церкву, Євросоюз, НАТО, Євро-2012 провів, пенсію людям дав, як за границею, — і тоді можна вже вмирати". Я зачала плакати.

У Королюк дзвонить телефон "моторола". Кілька хвилин говорить із донькою Марією. Просить дошити сорочки.

— Повишивали вже дітям президента, а Катерині ще нічого не встигли, — каже. —  Подарувала їй із Віктором Андрійовичем одну на двох подушку, щоб разом лягали спати. Вишила сорочку його братові Петрові. Їздила на могилу до їхньої матері. Я себе посвятила їхній родині. Мої доньки щитають президента братом. Може, моїх вишиванок Ющенкові й не потрібно. Але як йому подарую, то він радується.

×