Фастівський Свято-Воскресенський храм від сусідських хат відрізняється лише хрестом на даху. Цей будинок подарувала парафії "Укрпошта", коли переїхала до нового приміщення.
Отець Владислав, 44 роки (у миру — Гораж), пояснює, що знести стару церкву й побудувати нову не дозволяють сусіди. Їм заважає людський гамір та співи церковного хору. А нову земельну ділянку міська влада церкві не дає.
Священик високий, волосся забране в хвостик. Заходимо до ризниці. Він каже, що раніше був переконаним атеїстом.
— Батько був комуністом, директором школи, а мати — вчителькою української мови, — пригадує. — Ми жили в селі під Кам"янцем-Подільським. У 1955-му батько повернувся з флоту. П"ять років ходив у бушлаті, бо вдягти було нічого. Носив військового кашкета, бо не мав шапки, а був уже тоді головою сільради! У "сільпо" продавали лише сіль, сірники, керосин і тюльку.
Закінчивши в Херсоні будівельний факультет сільгоспінституту, Владислав повернувся на Хмельниччину — до Кам"янця.
У "сільпо" продавали лише сіль, сірники, керосин і тюльку
— Якось на травневі свята поїхав до батьків у село, садити картоплю, — сміється отець, — і побачив Анну. Першого ж вечора ми на вулиці проговорили з нею до ночі...
Тоді ж дізнався, що його дівчина вчиться в Києві, у художній школі. Згодом вона закінчила й поліграфічний інститут. У день, коли зустріла його, теж поралася на городі — допомагала батькам.
— Пам"ятаю, було холодно й темно. Ми довго розмовляли, але я його не бачила. Тільки очі блищали, — пригадує матушка Анна, 44 роки.
— Куди ти ходиш? У неї ж брат піп! — нагримав на Владислава батько.
Але той не зважав.
— Владик красиво ухаживал, — сміючись, пригадує матушка. — Якось на День Києва з Кам"янця прилетів — подарував троянди. Купив квитки на літак, щоб квіти довезти свіжими. І запропонував одружитися.
Шлюб закохані взяли потай від батьків Владислава, не в селі. Щоб не викликати підозр, мати Анни не поїхала на весілля, залишилася в селі. Оселилися молоді в столиці, працювали на вагоноремонтному заводі. Вона малювала плакати, а він був інженером у КБ. У заводському гуртожитку їм виділили кімнату.
Якось молоде подружжя гостювало у брата Анни. Його донька Ліза ревнувала тьотю до "чужого дядька" і плакала. Аби розважити її, Владислав намалював велику Бабу-Ягу. Лізі сподобалося. Побачивши малюнок, Анна була вражена:
— Я зрозуміла, що Владик малюватиме. У нього поставлений глаз! — заявила професійно.
Владислав півтора місяця вчився малювати ікони — в Києво-Печерському монастирі, у відомого іконописця отця Зенона.
Я його не бачила. Тільки очі блищали
Батюшка водить мене по церкві й показує "Спаса Нерукотворного" та "Розп"яття Христа". А тоді запрошує додому, в гості.
Мешкає отець Владислав у Києві, а до Фастова щодня дістається приміською електричкою. Аби встигнути на ранішню службу, встає о пів на п"яту ранку.
Матушка Анна напекла тістечок з вишневим варенням. Зараз піст, тому вечеряємо гречаною кашею, салатом із кальмарів та вінегретом. Батюшка благословляє їжу. До столу сідають і діти: 17-річний Дмитро та трирічний Федір. А ще племінниця матушки Настя, 17 років. Вона приїхала до Києва на навчання. Усі діти малюють.
Маленький Федір, пустун і улюбленець сім"ї, переконує мене, що теж стане священиком. Під час вечері отцю Владиславу хтось телефонує.
— Дзвонив один багатий фастівчанин. Пропонує почати будувати церкву. Обіцяє дати нам землю. Хіба ж це не чудо? — щасливо повідомляє він.
3 
35413
Коментарі