78-річну Надію Остапчук у рідному селі Верба Дубенського району на Рівненщині прозивають Морозихою. 13 років тому Надія Григорівна дізналася, що вона — двоюрідна сестра нині вже екс-голови Верховної Ради Олександра Мороза.
Хату Остапчуків можна здаля впізнати за яскраво-блакитними воротами. В будинку триває ремонт. Доки господиня годує курей на подвір"ї, дві її молодші доньки Ірина та Тетяна фарбують підлогу в коридорі.
— Як хочете поговорити, краще йдіть до хати, — радять жінки. — А то пес у нас молодий, гавкає постійно.
Оминаючи пофарбований поріг, Надія Остапчук проскакує до їдальні. Знімає хустку й сідає за стіл. На ньому дрижить склянка з водою.
— А, то всьо фури та залізниця! Хата моя стоїть понад трасою. Навіть уночі шибки деренчать, — бідкається жінка. — А неподалік ще й залізничний вокзал. Коли проходить товарняк із бензином чи цементом — стіни трясуться.
Надія Григорівна каже, що нікуди не переїде.
— Рідні маю багато, і всі Морози, — розповідає вона. — Нас у батьків шестеро було, а я одна жива зосталася. Наймолодшу сестру Олену поховала на Донеччині. Маю трьох доньок і четверо правнуків.
— Мама любить поговорити. За молодості вона по селах агітатором їздила, — сміється 42-річна донька Ірина, яка приїхала у відпустку з Черкас. — У школі вона навчала — польською, потім російською. А перше слово українською написала у третьому класі.
Надія Остапчук закінчила фінансовий технікум у Львові, а після весілля поїхала з чоловіком на Донбас.
— Костя травмувався в шахті. Ледве живого привезла. Тепер геть оглух, — каже жителька Верби. — Тут я влаштувалася бухгалтером на пошту. 35 років була начальником відділення.
Про те, що Надія — двоюрідна сестра Олександра Мороза, жінка дізналася вже на пенсії.
— 1994-го Мороз приїжджав на мітинг у Рівне. Поговорив про політику, а потім каже: "У Вербі є моє коріння, скоро приїду". Наш сільський голова примчав додому і все село на ноги підняв: хто тут рідня?
Жінка переводить дух і продовжує.
— Дивлюся на нього по телевізору: ніби схожий на мою покійну тітку Валентину. І очі, і ніс, — розмахує руками Надія Григорівна. — Взяла й написала йому про це листа у Верховну Раду.
Костя травмувався в шахті. Тепер геть оглух
51-річна донька Валентина показує пожовклий листок у довгому конверті — відповідь Мороза. На штемпелі дата — 17 жовтня 1994 року. Лист написаний від руки на парламентському бланку.
"Не виключаю, що між нами є родинні зв"язки, — зачитує Валентина. — Мої предки в 1915–1916 роках виїхали з села Верба".
— Я згадала, що в мого батька було четверо братів — Олександр, Семен, Іван, Василь і сестра Валентина. Усе сходиться. Наші дід та бабуся були кріпаками пана Свєшнікова, потім він дав їм волю, — пояснює Морозиха.
Батько спікера Олександр покинув Вербу ще парубком.
— Поїхав із більшовиками. Відтоді нічого про нього не чули. Моя найстарша сестра Ганна бачила, як він прощався з ріднею, — веде далі господиня.
Надія Григорівна й Олександр Мороз зустрілися через чотири роки — 1998-го. Він приїхав до Верби на Стрітення. Відстояв недільну службу у Свято-Троїцькій церкві й зайшов у гості до рідні.
— Обідали в моєї двоюрідної племінниці Надії Шешукової. Її хата стоїть біля церкви, де хрестився батько Мороза, — каже жінка. — Морозів у селі багато, душ двадцять буде. Усі з церкви й пішли гуртом обідати. За нами повалила охорона.
— Мороз постійно сміявся, жартував. Мій чоловік запропонував йому чарку народної горілки, — згадує 55-річна працівниця медпункту Надія Шешукова. — Але він лише пригубив, бо перед тим переніс операцію на підшлунковій.
— Зате наступного дня міліція все село обійшла — шукала по хатах самогон, — згадує Надія Остапчук.
На святковий обід Олександр Мороз привіз велику кремову хустину, свою книгу з автографом і вишитий рушник.
— Книгу "Тема для роздумів" я взяла собі, а хустку й рушника залишили племінниці, — розповідає вербівчанка. — Рушник вишивала дружина спікера Валентина, він тепер над іконою висить. А в хустці племінниця ходить до церкви — співає там у хорі.
Кровними зв"язками зі спікером вербівська рідня не користується.
— Нічого для себе не просили. Йому своїх проблем вистачає, — відказує Надія Шешукова. — Лише раз до Верховної Ради їздили — коли люди в селі за церкву побилися.
Свято-Троїцький храм у Вербі належить до Московського патріархату. Жінка розповідає, що частина односельчан захотіла автокефальної церкви. Почалися бійки.
— Я поїхала до Києва: попросила церкву нам залишити, бо вже кров лилася, — каже Надія. — Він за півдня все владнав. Автокефалам потім збудували новий храм.
1929, 8 березня — Надія Мороз народилася в с. Верба Дубенського району на Рівненщині
1955 — вийшла заміж за друга дитинства Костянтина Остапчука; переїхали на Донбас
1956 — народилася донька Валентина
1958 — повернулися до Верби
1960 — з"явилась на світ донька Тетяна; за 5 років — Ірина
1992 — Надія Остапчук вийшла на пенсію
1994 — написала листа Олександрові Морозу
1998 — голова Верховної Ради приїхав до Верби на родинний обід
2007, липень — народилася молодша правнучка Іванка
4 
35413
Коментарі