— Спочатку до тролейбусів і трамваїв чіплявся ззаду. Нічого цікавого — швидкість невелика. Потім двічі спробував сам на електричці, — розповідає київський семикласник Єгор, 14 років. Прізвище приховує. Він понад рік катається на дахах електричок. Це заняття називається зацепінгом.
Зустрічаємось із хлопцем біля столичної станції метро Петрівка. Він живе неподалік. Одягнений у чорні джинси, брудні сині кеди й темно-зелену куртку. На шиї має пов'язку кольору хакі. Її насовує на обличчя, коли фотографується на поїздах, щоб ніхто не впізнав. Зацепінг вважають за дрібне хуліганство. Неповнолітнім виписують штраф — майже 150 грн. Повідомляють батькам.
— Зацепінг з'явився в минулому столітті, — розповідає Єгор. — Адекватні зацепери катаються ззаду потяга чи на даху заради розваги. Інколи на вагон залазять по 40 чоловік, щоб установити рекорд або сфотографуватися. Неадекватні розмальовують вагони, вибивають скло, псують майно. Ці групи часто б'ються між собою.
Зацепери різного віку. Досвідченим — від 20 до 25 років. Найменшим — 9. Їх ніхто брати до себе в компанію не хоче. Бояться, що через них матимуть проблеми, звинувачуватимуть у смерті. Одного разу другокласник упав між вагонами.
Нещодавно в Київській області згорів неповнолітній. Катався між вагонами поїзда. Коли на станції його з двома товаришами намагалися зігнати, поліз на дах. Там ударило струмом.
— Це був знайомий мого друга. Взявся за дріт. Напруга була — 27 тисяч вольтів, — пояснює Єгор. — Деякі початківці дивляться російські ролики про зацепінг. Там інколи пантографи ("роги" електрички. — ГПУ) опускають. Але в Росії у кілька разів менша напруга.
Одна дівчина мала багато сталі в кишенях. Її вдарило струмом, хоча до дротів не торкалася. На всю руку опік. Удома чимось її мазала. Нікому не розповідала про пригоду.
На катання одягаю те, що не жаль вимастити, порвати. На вагонах багато мазуту, — продовжує Єгор. — Коли лазив уперше на потяг, одягнувся в чисте. Додому прийшов чорний. Часто солідолом мажуть поручні. Руки від нього важко відмити. Зацепери користуються перчатками. Однак вони більше для того, щоб мати чисті руки на випадок затримання. Аргумент, аби не везли до відділку, — Єгор показує мазут на кедах, що вже не відчищається.
— У зацеперів два вороги. Перший — машиністи. Якщо вони бачать нас ззаду електрички, повідомляють черговому на станції. Він має викликати поліцію. У цей час машиніст потроху скидає швидкість, щоб встигли прибути правоохоронці.
Деякі машиністи намагаються помститися зацеперам. Коли доганяють, б'ють. Якось ми залізли на електричку групою. Стемніло. Машиніст ввімкнув задні ліхтарі. Всіх сліпило. Знущався з нас. Не зупинявся.
Другий ворог — антизацепери. Не співпрацюють із поліцією. Ловлять нас, б'ють, забирають телефони, камери, цінні речі. Погрожують розправою, якщо розповіси комусь. Нещодавно написав знайомий, що багато антизацеперів на станціях Троєщина і Лівобережна. Тому зараз там не їжджу.
Минулої зими з другом хотіли на вагонах метро кататись. Але це небезпечно. Багато поліцейських і контролерів у підземці. Нікуди тікати. Хто наважується, спочатку заходять у вагон. Гайковим ключем на 8 міліметрів відкривають міжвагонні двері. Вилазять нагору. Там можна тільки лежати, бо стеля низько і нема за що триматися.
— Багато зацеперів із неблагополучних сімей, — додає Єгор. — Знаю хлопця, який живе на вокзалі. Боїться, що мама відправить його в інтернат. Мої батьки нещодавно дізналися, чим займаюсь. Хтось зі знайомих показав фотографію, де я на електричці. Сильно не кричали. Сказали, щоб більше так не їздив і зайнявся спортом. Але я не хочу нікуди записуватись.
Єгор іде на зупинку електричок за входом у метро, щоб їхати додому. Перебігає рейки й застрибує на платформу. Там залишається чекати.
1 
1
Коментарі